Англійська мова |
Логін
Пароль
Історія

На початку 1960 року у зв'язку з розширенням другого дивізіону радянського футболу - класу "Б", місту Луцьку було надано місце серед команд-майстрів. Оскільки найсильніша команда міста й області - ГБО (Луцьк) знаходилася в армійському підпорядкуванні, то вирішено було створити абсолютно новий колектив під егідою обласної організації Добровільного спортивного товариства "Авангард". Однак свою назву команда отримала 3 квітня 1960 року, коли настав час заявлятися на чемпіонат. Як згадує гравець "Волині" тих часів Михайло Кузьмін, на зібранні команди гравці й керівництво довго вирішували яку ж назву дати команді. Пропонували і "Динамо" (провідна команда області у 1946-56 рр.), і більш патріотичну "Стир", доки хтось з гравців не сказав слово "Волинь"... Після невеликої паузи усі зашуміли і одноголосно визнали, що це - саме те, що треба.

Перший матч у своїй історії "Волинь" провела 10 квітня 1960 року в Кіровограді. У ньому ж було здобуто й першу історичну перемогу - 3:1, а перший м'яч забив Володимир Бойченко. Він же оформив у цьому матчі й перший хет-трик. Перший матч на луцькому стадіоні "Авангард" відбувся 2 травня 1960 року: "Волинь" - "Суднобудівник" Миколаїв 0:0, а першу перемогу було здобуто 7 травня: "Волинь" - "Авангард" Чернівці 2:1. Перший домашній гол на свій рахунок записав Віктор П'ясецький.

Перший свій сезон "Волинь" закінчила на 13-у місці серед 17 команд, хоча протягом чемпіонату постійно перебувала в десятці кращих команд зони, та невдачі на фініші відкинули нашу команду нижче. Наступні два роки стали провальними - двічі поспіль лучани фінішували на останньому місці. Початком виходу з кризи став 1963 рік, коли "Волинь" піднялася на 17-е місце з 20 команд. Але в перехідних матчах того сезону з чемпіоном області лучани поступилися володимир-волинському "Зеніту" 0:1 і 3:3. Та все ж, обласне керівництво вирішило залишити у класі "Б" саме "Волинь".

Надалі результати команди покращилися, але з року в рік її переслідувала нестабільність. Чудовий початок сезону-64 був змазаний суцільними невдачами у другому колі. Досить яскраву гру волиняни демонстрували у 1966 році, коли протягом 30 турів входили до лідируючої п'ятірки. Та знову ж - серія поразок та нульових нічиїх відкинула команду на 12 місце, хоча від того ж п'ятого її відділяло 4 очка. У наступні сезони команда виступала із зривами, стрибаючи з дванадцятого на дев'ятнадцяте місце в таблиці. А у 1968 році клуб було передано під опіку нового "спонсора" - Машзаводу (згодом - Луцький автомобільний завод) і перейменовано у "Торпедо".
Останній сезон у класі "Б" став найкращим для команди. На зимових зборах у Закарпатті "Торпедо" виграло досить престижний в ті часи Кубок Федерації футболу УРСР "Підсніжник". А у чемпіонаті-70 команда досить впевнено провела зональні змагання і фінішувала на другому місці. На жаль, у фіналі сил не вистачило і лучани опустилися на 8 сходинку у таблиці.

1971 року клас "Б" було розформовано, а кращі його команди включено до новоствореної другої ліги. Серед них було й луцьке "Торпедо". Однак, перший сезон у другій лізі не вдався - передостаннє 25-е місце. Зате позаду був наш найпринциповіший суперник - рівненська "Горинь". За регламентом обидві команди мали залишати другу лігу, але Федерація футболу УРСР, зважаючи на втрату майстрівських команд у двох суміжних областях Західної України, прийняла рішення залишити команди обох міст у другій лізі. Проте 1972 року на базі команди міста Луцька було сформовано команду майстрів Прикарпатського військового округі і утворено СК Луцьк. У 1972 і 1973 роках, не дивлячись на зміну відомства, лучани перебували серед аутсайдерів. Тому логічною стала зміна тренера - наприкінці 1973 р. на тренерську посаду прийшов Ернест Іванович Кеслер. Йому вдалося покращити справи команди і підняти її на 19 місце, а у наступному сезоні - на дев'яте.

1975 рік став знаменним для волинського футболу. СК Луцьк здобув бронзові нагороди чемпіонату УРСР. Хоча команда стартувала посередньо, та до кінця першого кола розігралася, здобувши у двох його останніх домашніх матчах перемоги над севастопольською "Хвилею" 5:0 та херсонським "Локомотивом" 6:0. Починаючи з 27 серпня і до кінця сезону волиняни видали безпрограшну серію з 12 матчів та вперше у своїй історії зійшли на п'єдестал пошани. На жаль, у півфінальному турнірі за вихід у першу лігу СК Луцьк зайняв останнє місце. Та варто зазначити те, що "методи" здобуття очок застосовані суперниками були зовсім неспортивними, у трьох з п'яти матчів у ворота лучан призначалися пенальті в останні 10 хвилин матчу, які й вирішували долю гри. У цьому ж сезоні команда виграла "Рубіновий кубок", який вручався команді, що забила найбільше голів у чемпіонаті. Такою командою виявився СК Луцьк, гравці якого у 32 матчах 46 разів відзначалися у воротах суперника.
Бронзові медалі 1975 року отримали: воротар - О.Швойницький; захисники - В.Сергєєв, В.Демидов, А.Савчук, М.Лялек; півзахисники - В.Фігель, А.Тихонович, В.Фурсов, І.Шангін, нападники - В.Дударенко, М.Пристай, А.Безсмертний, М.Дударенко. Начальник команди - З.Г. Хафізов, головний тренер - Е.І. Кеслер. Крім того, нападник Володимир Дударенко з 14-ма м'ячами став кращим бомбардиром чемпіонату.

Влітку наступного року СК Луцьк взяв участь у чемпіонаті Збройних сил СРСР і зумів вибороти срібні нагороди першості. Та після сезону 1976 року, коли СК Луцьк фінішував на 9-му місці, керівництво ПрикВО вирішило перебазувати команду у Львів - відповідно, із змагань колективів фізкультури знявся львівський СКА і до нього було переведено весь склад луцької команди. Тому й не дивно, що "Торпедо" (команду наспіх зібрали у лютому 1977 року і передали на баланс автомобільного заводу) потрапило до стану аутсайдерів. Так само й у наступні три сезони лучани перебували на задвірках турнірної таблиці, постійно вирішуючи завдання збереження місця у другій лізі. Хоча, наприклад, у 1979 році "Торпедо" досить непогано провело перше коло, постійно перебуваючи у десятці кращих. Але одна перемога у 23-х матчах другого кола відкинула торпедівців донизу.

Черговий сплеск відбувся у 1981 році, коли тренер В. Першин, залучивши до складу команди талановиту молодь та досвідчених ветеранів, зумів створити бойовий колектив. З 20 місця 1980 року "Торпедо" піднялось на 8-е. Фішкою сезону стали дві перемоги над полтавським "Колосом" - по 5:0 у Луцьку та Полтаві.
У наступні сезони "Торпедо" перейшло в розряд міцних середнячків і постійно фінішувало в середині турнірної таблиці. У команді награвався кістяк з досвілчених гравців, зменшилась щосезонна ротація складу тощо. Черговий спалах прийшовся на 1986 рік, коли кероване Мироном Маркевичем "Торпедо" впевнено пройшло турнірну дистанцію і було серед претендентів на "бронзу". Її доля вирішувалася у матчі останнього туру СКА (Київ) - "Торпедо" - у обох команд була рівна кількість очок. На жаль, лучани поступилися 0:2 і фінішували п'ятими, адже нас обійшла ще й тернопільска "Нива".
В цьому ж році "Торпедо" отримало приз для команд другої ліги "Знак якості", що присуджувався команді, яка підготовила найбільше гравці для команд першої та вищої ліги і зібрала найбільше глядачів. Враховуючи те, що протягом сезону лише у вищу лігу з луцької команди відправилися О. Федюков, О. Бенько та В. Сторчак, то здобуття цього призу стало закономірним.
1987 рік відзначився виходом команди до 1/16 фіналу Кубка СРСР, де торпедівці поступилися московському ЦСКА 0:1 та 0:0. Та невдалі виступи у чемпіонаті призвели до відставки М. Маркевича, а на його місце прийшов другий тренер команди - Віталій Кварцяний, який підняв команду з 16 на 8-е місце.

Зважаючи на політичні та економічні зміни в житті країни, 30 січня 1989 року на зібранні громадських організацій міста було створено госпрозрахунковий футбольний клуб, якому повернули його першу назву - "Волинь". В цьому ж сезоні лучани з перших же ж турів включилися у боротьбу за найвищі нагороди і, впевнено пройшовши напружену дистанцію з 52 матчів (32 перемоги при 6 поразках), здобули звання чемпіонів України. Рекорд клубу поставив нападник Володимир Дикий, який забив за сезон 22 голи. На жаль, перехідний турнір за вихід в першу лігу знову не покорився нашій команді. "Підніжку" поставила й Федерація футболу СРСР, яка заборонила дозаявляти гравців на перехідні матчі, а перед самим їх початком відмінила цю постанову, попередивши про це лише конкурентів "Волині". Маса травмованих гравців призвела до того, що на поле у якості польового гравця довелося випускати навіть воротаря Бурча. Тому волиняни не змогли на рівних конкурувати з суперниками і задовольнилися другим місцем.

Золоті медалі Чемпіонів України 1989 року отримали: воротарі - Р. Лайзан, М. Бурч; захисники - В. Антонюк, О. Федюков, І. Польний, Г. Шухман, Р. Крищишин; півзахисники - А. Раденко, М. Слука, А. Федецький, С. Ковальов, В. Гащин, В. Мартинюк; нападники - А. Зейберліньш, В. Дикий, П. Філонюк, В. Мозолюк. Начальник команди - А.А. Барабасевич, головний тренер - В.В. Кварцяний, тренер - О.П. Єщенко.

Після чемпіонського сезону настав певний спад, однак сезон 1991 року "Волинь" закінчила на 8-му місці у "буферній" Західній зоні другої ліги. Це дало змогу увійти в перший національний чемпіонат України в якості вищолігової команди. Перший сезон виявився для волинян вдалим - 5 місце в групі. Хоча протягом сезону команда певний час перебувала й серед лідерів. Однак, влітку трапилась досить неприємна подія - головний тренер "Волині" М. Маркевич без попередження залишив команду й вирушив до Львова, прихопивши з собою двох ключових гравців - Плотка й Топчієва. Фінансові і організаційні проблеми, які почалися в той час у більшості клубів України торкнулися й "Волині". Протягом третьго та четвертого чемпіонатів України команда гідно виступала, двічі займаючи 11 місце в таблиці, та двічі доходила до чвертьфіналу Кубка України. Однак, весь вантаж тягнули на собі досвідчені ветерани, а гідної їм молодої заміни не було. Тож коли почали вибувати один за одним Антонюк, Польний, Федецький, Бурч, команда пішла на спад. Після серії невиразних матчів на початку сезону 1994/95 років уболівальники змусили піти з тренерського містка Романа Покору. Команду прийняв легендарний Віталій Кварцяний. Йому вдалося зберегти у тому сезоні місце у вищій лізі. Але... Відсутність дієвої підтримки з боку спонсорів та органів влади не сприяла покращенню результатів. Проте, на початку другого кола керівники облдержадміністрації звільнили Кварцяного з посади головного тренера і призначили на його місце Юрія Дячука-Ставицького. Тому так і не вдалося знайти взаєморозуміння з гравцями і "Волинь" вибула до першої ліги.

Піднімати команду у першій лізі було покликано її колишнього гравця Анатолія Раденка. І йому це вдалося - в сезоні 1996/97 на 90% змінений склад, у якому з'явилося багато молодих гравців видав супер-гру. Після першого кола лучани закріпилися на другому місці. Але фінансові проблеми залишалися невирішеними. Знову довелося продавати ключових гравців. Як результат - в другому колі лучани не витримали конкуренції з більш потужними суперниками й задовольнилися четвертим місцем.

Надії покладалися на наступний сезон. Але після чотирьох турів команду залишив Анатолій Раденко, взимку для поповнення клубної каси було продано Володимира Гапона і Анатолія Тимощука. Таким чином, "Волинь" зійшла в роль міцних середняків першої ліги. А от чемпіонат 1998/99 років і взагалі міг закінчитись катастрофою - зазнавши у другому колі семи поразок поспіль, лучани наблизилися до зони вильоту. Усе вирішував останній матч сезону з донецьким "Шахтарем-2". До честі лучан, програючи 0:2 на 20-й хвилині та маючи в пасиві вилученого гравця, вони зуміли зібратися і врятувати матч - 5:2. Після певного підйому в дев'ятому чемпіонаті, у сезон 2000/01 років "Волинь" увійшла в стані піке. Від складу попереднього сезону залишився один Олег Федюков. Невиразна гра протягом першого кола ледве дозволила лучанам піти на перерву на 15 місці, за яким знаходилася друга ліга.

І ось у цей скрутний момент на поміч команді прийшли відомий бізнесмен, що став новим президентом клубу, - Василь Столяр та головний тренер Віталій Кварцяний, які відразу поставили задачу - вихід до вищої ліги. У другому колі "Волинь" піднялася на дев'яту позицію в таблиці, здобувши в останньому матчі феєричну перемогу над київським ЦСКА-2 - 7:0. А в чемпіонаті 2001/02 Віталій Кварцяний вдруге привів "Волинь" до золотих медалей...

Ще перед стартом сезону фахівці відзначали "Волинь", як одного з головних претендентів на вихід до вищої ліги, адже у команді зібралося багато кваліфікованих та досвідчених гравців. Так воно й сталося - сезон команда пройшла на одному диханні. У домашніх матчах було зафіксовано стовідсотковий результат. А з 20 вересня 2001 по 8 квітня 2002 року команда видала 13-матчеву переможну серію. За сім турів до фінішу лучани забезпечили собі місце у вищій лізі, а за три - достроково стали чемпіонами. Нападник "Волині" Василь Сачко з 17-а голами став кращим бомбардиром ліги.
Золоті медалі Чемпіонів першої ліги 2002 року отримали: воротарі - Ю. Нікітенко, Р. Нестеренко; захисники - О. Федюков, Ю. Кондаков, В. Розгон, Л. Гальчук, Я. Комзюк; півзахисники - В. Гащин, Ю. Дудник, С. Гончаренко, А. Пісний, В. Гапон, Д. Топчієв, О. Агарін; нападники - В. Сачко, С. Кривий, О. Гребеножко, В. Луценко, В. Мацюк, С. Гордун, В. Солодкий, О. Столярчук. Президент клубу - В.А. Столяр, головний тренер - В.В. Кварцяний, тренер - П.І. Кушлик.

Сезон 2002/03 також видався успішним - "Волинь" як для дебютанта виступила вражаюче. Двічі був обіграний чемпіон - донецький "Шахтар" 2:0 і 3:1, волиняни вдома здолали й нового чемпіона - київське "Динамо" 1:0, команда дійшла до півфіналу Кубка України. Шосте місце стало винагородою за такі успіхи. Та надалі справи пішли кепсько - у чемпіонаті 2003/04 років протягом перших восьми турів лучани не здобули жодної перемоги. Ціною надзусиль на фініш першого кола команді вдалося залишити зону вильоту... Проте якісна доукомплектація "Волині" у міжсезоння дозволила команді впевнено почуватися в другому колі і вирішити головне завдання - прописку у вищій лізі було збережено. Чотирнадцятий чемпіонат України став для "Волині" двозначним - починаючи із старту сезону лучани вклинилися у боротьбу за місце в "зоні УЄФА", але посеред другого кола з командою трапився спад - за нічиїми пішли поразки і у підсумку - лише восьме місце, хоча протягом 25-и турів наша команда упевнено трималася в четвірці кращих. За схожим сценарієм проходив і сезон 2005/06. Не дивлячись на певну нестабільність, на фініш першого кола "Волинь" прийшла на третьому місці. Проте катастрофічне становище з фінансами клубу призвело до відтоку гравців "основи" та повільного падіння донизу турнірної таблиці. Сталося те, у що ніхто не вірив - після останнього туру лучани змушені були розстатися з елітним дивізіоном українського футболу.

Перша ліга розпочалася для "Волині" падінням за межі першої десятки турнірної таблиці - омолоджена команда грала доволі нестабільно і попри регулярні перемоги над лідерами примудрялася втрачати очки в поєдинках з неамбітними суперниками. Непоганим видався старт у сезоні 2007/08, але невдало провівши друге коло, лучани фінішували лише дев'ятими. Шанс поборотися за підвищення в класі "Волинь" отримала наступного сезону, проте взимку тренерський штаб провів значне омолодження колективу, позбувшись ряду провідних виконавців. Попри побоювання уболівальників команда, середній вік якої складав близько двадцяти років, зуміла "на жилах" вибороти п'яту сходинку турнірної таблиці. Цього ж року Олександр Пищур повторив рекорд 1989-го року, забивши протягом сезону 22 голи, і став кращим бомбардиром першої ліги, отримавши до того ж, звання кращого гравця дивізіону за версією ПФЛ.

Перед початком чемпіонату 2009/10 керівництво клубу натякнуло, що команда готова нарешті боротися за підвищення в класі. У міжсезоння "Волинь" провела солідне кадрове підсилення й з перших турів втрутилися у боротьбу за вихід до Прем'єр-ліги. В той же час волиняни досить успішно виступили й у розіграші Кубка України, здолавши "Кривбас" та запорізький "Металург", "Волинь" вийшла до півфіналу національного Кубка. При цьому, команді довелося зіткнутися з проблемами боротьби на "два фронти" й на зимову перерву лучани пішли із відчутним відставанням від лідируючої трійки. Однак, весняна частина сезону, попри поразку у кубковому півфіналі, видалася для "Волині" більш, ніж успішною. Перемагаючи опонентів вдома та у гостях, здобувши на фініншній прямій одинадцять перемог поспіль, "Волинь" ліквідувала більш ніж десятиочковий відрив від першого місця і лише за збігом обставин фінішувла другою й поверненулася до еліти українського футболу .

Друге місце й срібні медалі першої ліги 2010 року здобули: воротарі - Ісса Ндоє та Віталій Неділько; захисники - Віталій Гошкодеря, Сергій Сімінін, Руслан Мостовий, Володимир Ковалюк, Богдан Карковський, Андрій Гринченко, Сергій Літовченко, Віталій Розгон, Роман Годований, Павло Циркуненко, Тарас Дурай; півзахисники - Євген Пічкур, Рамон Лопес, Ярослав Кінаш, В'ячеслав Шарпар, Максим Лісовий, Олег Герасимюк, Олексій Довгий, Олександр Марковець, Василь Жук, Роман Карасюк, Віталій Приндета; нападники - Євген Павлов, Майкон Олівейра, Вадим Рибальченко, Леонардо да Коста, Олексій Бабир, Клейтон Жануаріо Франко (Кану). Президент клубу - Василь Андрійович Столяр, головний тренер: Віталій Володимирович Кварцяний, старший тренер - Володимир Олексович Журавчак, тренери - Степан Степанович Павлов та Сергій Федорович Чабан, начальник команди - Віктор Сергійович Шелигін


Турнірна таблиця
М Команда I O
  1   "Шахтар" 5 15
  2   "Динамо" 5 15
  3   "Дніпро" 5 13
  4   "Зоря" 5 9
  5   "Кривбас" 5 9
  6   "Металіст" 5 8
  7   "Чорноморець" 5 7
  8   "Арсенал" 5 7
  9   "Волинь" 5 7
  10   "Іллічівець" 5 6
  11   "Таврія" 5 6
  12   "Карпати" 5 5
  13   "Металург" Д 5 4
  14   "Ворскла" 5 3
  15   "Металург" З 5 1
  16   "Говерла" 5 0
Наступний матч
Волинь :  - Зоря
Волинь Волинь
Чемпіонат України. 6-й тур
Матч відбудеться: 19/08/2012 - 19:30
Останній матч
Динамо :  1 Волинь
Динамо Волинь
Чемпіонат України. 5-й тур
Матч відбувся: 12/08/2012 о 19:00
Голосування

Найкращий "весняний" дебютант "Волині" - це...
 
   Олександр Насонов
   Сергій Пилипчук
   Олександр Романчук
   Душан Савич
   Денис Шеліхов

 
Користувачам
Партнери
Статистика


Rambler's Top100

Різне
Реклама
© 2002-2017 | Розробка сайту - ARTEFACT St. | Доменний спонсор - Волиньнет | Використовувати матеріали сайту дозволяється лише з посиланням на www.fc.volyn.net