Щороку 17 листопада студентство усього світу згадує далекі події 30-х років минулого століття, коли у столиці тодішньої Чехословаччини чеські студенти протестували проти захоплення своєї країни нацистською Німеччиною. Нині пам’ять про репресованих учасників протестів вшановується святкуванням Міжнародного дня студента.

Для начальника відділу у справах сім’ї та молоді Луцької міської ради Ігоря Гузя студентські роки пов’язані передусім із участю у політичних акціях в Україні та за кордоном. Хоча нинішнє студентство, на його думку, вже не надто активне…

- Проти чого, на твій погляд, могли б протестувати нинішні українські студенти? Що може «підірвати» їх так, як чехів 1938 року?

- Тільки боротьба за соціальні права – за достойну стипендію, за перспективу у майбутньому, за стабільну зарплатню та робочі місця. Політичні теми, я сказав би, ідеологічні, сьогодні їх вже не хвилюють.

- Якщо йдеться про перспективу вищої освіти – дехто сьогодні застерігає, що владні кола в Україні поступово роблять вищу освіту доступною лише для дітей нинішньої «номенклатури». Чи є підстави так вважати?

- Я так не думаю. Сьогодні хто хоче навчатися, той навчається. А щоб олігархи робили освіту недоступною…

- Їхні діти не тут вчаться…

- Те, що помітно зростає кількість «платних» місць у вузах, а державне замовлення не так збільшується, то це є. Однак в цілому вузи нарощують кількість спеціальностей, факультетів та кафедр.

- Скільки ти здобув вищих освіт?

- Поки що одну (Ігор Гузь – випускник історичного факультету тодішнього Волинського держуніверситету ім. Лесі Українки). Можливо, з наступного року навчатимусь у Національній академії державного управління при Президентові України. Але це ще не вирішено.

- Мрієш повторити щось зі студентського життя?

- Звісно, перші роки навчання. Загалом для мене студентські роки пройшли не в аудиторіях, а на майданах, починаючи з акції «Україна без Кучми». Тепер я вже не повторив би ту долю, та й немає вже того духу боротьби – я вже більш реально дивлюсь на світ, на процеси, що відбуваються.

- А де вчитимуться вже твої діти?

- Я б хотів, щоб це була гуманітарні науки – історія, політологія, можливо, журналістика. Мені здається – я не хочу цим якось принизити інші галузі, – що у гуманітарній сфері людина більше розвивається.

- Це буде в Україні?

- Так. За кордоном добре проходити стажування або ще якусь тимчасове навчання. Якщо ж людина здобуває вищу освіту не на батьківщині, то вона вбирає у себе іншу культуру, іншу свідомість, відривається від бачення своєї держави. Якщо ж вона єднає своє життя зі своєю державою, не треба нікуди їхати. Та й наша освіта постає – вузи помітно розвиваються, зокрема, у столиці.

- Святкуватимеш 17-те листопада?

- Вже ні.

- А чого побажав би студентам з нагоди їхнього свята?

- Побажав би молоді життєвої активності. У студентах цього часу мене найбільше турбує їхня пасивність, причому не лише у громадсько-політичному житті, а в цілому. Люди не бажають рухатись уперед – для молоді це неприпустимо – вони песимістичні, дивляться у минуле, це вже «розруха у головах». Має бути саме життєва активність, адже студентство – це найбільш щаслива пора.


Попередня новинаКерівник «внутрішньої політики» ОДА вважає, що Гузів на Волині має бути якнайбільше Наступна новинаUkraina od Kaukazu do Lublina