Розмова відбулася напередодні важливої для Гузя дати – 30-го дня народження. Віку, коли об’єктивно юнацький максималізм потроху витісняється поміркованістю «не мальчика, но мужа»…
Чи все ж справа у суто прагматичній потребі замінити революційний запал на нові партійні пріоритети ліберальності?..
Після півторагодинної розмови з ВолиньPost Ігор Гузь сказав, що подумає над тим, аби почистити свої раніші публікації у блогах. Мовляв, подорослішав, дещо переосмислив, для дечого знайшов відповіді. Одним словом – виріс зі штанів «оратора-на-барикадах».
Зрештою таке копирсання у психології одного з молодих політиків Волині не було самоціллю цього інтерв’ю. Мета була простішою – розпитати у Гузя трохи більше, ніж він сам готовий про себе говорити… Чи вдалася така розмова, яка за збігом обставин відбувалася на кухні редакції ВолиньPost, – судити читачам. Хоча сама обстановка, як зізнався політик, сприяла відвертості…
ЗА 9 РОКІВ ДЕПУТАТСТВА Я НЕ ВЗЯВ СОБІ ЖОДНОЇ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ
– Не передумав балотуватися цьогоріч у Верховну Раду?
– Таке бажання маю. В мене є досвід, адже я тричі обирався до місцевих рад.
Але все буде залежати від того, кого висуне Комітет опору диктатурі. Я постійно тримаю контакт з керівником виборчого штабу «Фронту Змін» Миколою Мартиненком, котрий 8 років був нардепом по 21-му виборчому округу. І, за його інформацією, перемовини ведуться.
Якщо комітет узгодить мою кандидатуру, то я буду балотуватися. Якщо ні – буду займатися загальною виборчою кампанією «Фронту Змін».
– Якщо Гузь стане депутатом Верховної Ради, він готовий відмовитися від квартири в Києві і пільг, які мають нардепи?
– Від квартири – готовий. А щодо пільг – від них неможливо відмовитися, навіть якщо написати якусь заяву. Немає юридичної можливості.
– Але ж можна просто не користуватися. Не літати безкоштовно, їздити за власний кошт, відпочивати за зарплату…
– Я думаю, що можу. За дев’ять років депутатської діяльності тут я не взяв жодної ділянки для себе і своїх родичів.
– Якщо балотуватимешся у нардепи, грошей вистачить? Хто фінансуватиме кампанію?
– Я не займаюся бізнесом і особистих статків не маю. Але є люди, які мене і мою позицію знають. І готові допомогти фінансово. В тому числі я сподіваюся на сприяння «Фронту Змін» – в частині роботи спостерігачів, агітаційних бригад.
– Пробував уже рахувати, у скільки обійдеться твоя виборча кампанія?
– Грошей буде в десятки разів менше, аніж буде залучено в кампанії кандидатів від влади. Тому що опозиція, в тому числі я, таких коштів не знайде. І ми не будемо їх роздавати, купувати гречку. В нас мета – донести інформацію до виборців. Коли я балотувався в 27 виборчому окрузі в Старій Вижівці, то кошти пішли на друк інформаційної продукції для зустрічей з виборцями.
– Хто буде головними конкурентами по округу?
– Є сильні позиції «Батьківщини» – Кіндер Олег Олексійович, ковельський міський голова. Наскільки мені відомо, то активну роботу проводить Смітюх Григорій – народний депутат від Партії регіонів.
– А хіба ти Кіндера вважаєш конкурентом? Опозиція ж одного кандидата висуватиме.
– Я кажу про сильних кандидатів. Від Партії регіонів це Григорій Смітюх. Наскільки я знаю, ВО «Батьківщина» подала як кандидата Олега Кіндера. А вже керівництво КОДу у Києві буде визначити єдиного кандидата від опозиційних сил.
– Опозиції фінансово тягатися з таким «монстром», як Смітюх, буде важко?
– Наша сила не в грошах, наша сила в правді.
ТІ, ХТО ДУМАВ, ЩО МОЯ РИТОРИКА ЩОДО ЯНУКОВИЧА ЗІ ВСТУПОМ У «ФРОНТ ЗМІН» ЗМІНИТЬСЯ – ПОМИЛЯЛИСЯ
– У 2009 році позапартійний Ігор Гузь у своєму блозі на Живому Журналі писав: «Позапартійний. p.s. Як і попередні 8 років. Дихається легше і можливостей більше». За останні два роки ти змінив дві партії. Як дихається?
– Дві – це які?
– «За Україну!» та «Фронт Змін».
– Парадокс в тому, що «За Україну!» вливається у «Фронт Змін». Після виборів буде одна партія – «Фронт Змін». Тому чи змінив – це ще питання спірне. Просто менша партія підсилює більшу.
А питання було в чому?
– Коли дихалося легше?
– (Зітхає) Людина, яка є в політиці, тісно зв’язана з партіями. На останніх виборах балотуватися без партійності було неможливо. Хоча я дійсно з 2000-го по 2008 рік був безпартійним, і це мені дозволяло бути депутатом. Хоча мене запрошували і в партію «Реформи і порядок», і в «Нашу Україну», і інші політичні структури.
Сьогодні людині, котра є активним гравцем в політиці, важко бути позапартійною. Тому я себе комфортно почуваю в команді Арсенія Яценюка та В’ячеслава Кириленка.
– Було багато думок висловлено з цього приводу, але зрештою: чому ти, представник радикальних правих поглядів, обрав ліберальний «Фронт Змін»? Поясни коротко.
– Я вважаю, що менші політичні сили повинні укрупнюватися навколо основних гравців, аби владі було важче боротися. А «Фронт Змін» є проукраїнською партією, де ми почуваємося комфортно, і більше того, ця партія стає правоцентристською. Зрештою, на мою думку, кинути виклик Віктору Януковичу на президентських виборів може лише Арсеній Яценюк. Юлію Тимошенко блокують і будуть блокувати.
– Було багато людей, які такий крок оцінили критично. Серед них є твої «бойові соратники», побратими? Ніхто з них не перестав через це з тобою спілкуватися?
– Ми вступили до «Фронту Змін» на півтора місяця раніше, ніж це зробив В’ячеслав Кириленко і колеги з Києва. Ті всі крики і верески стихли, коли була опублікована угода про об’єднання «За Україну!» і «Фронту Змін». У нас на Волині 90% осередків «За Україну!» вступили до «Фронту Змін». 10% не те що не захотіли, а, можливо, мали свої міркування. Я підтримую партію Кириленка, але, на жаль, невелика партія не подолає 5-відсотковий бар’єр.
– Очевидно, ти маєш прихильників – звичайних людей, які позитивно оцінюють Гузя-політика. Не менш очевидно, що Гузь популярним став завдяки своїй позиції радикального націоналіста. Їх не боїшся розчарувати значком «Фронту Змін» на грудях?
– Всі, хто знають Ігоря Гузя, підтвердять: я своїх ідеологічних поглядів і переконань не змінюю. Чи Гузь позапартійний, чи у партії «За Україну!», чи у «Фронті Змін», але він приходить 1 січня до обеліска Степанові Бандері і кладе квіти, бо він вважає, що Бандера – герой. Ті, хто думали, що моя риторика щодо Януковича зі вступом у «Фронт Змін» зміниться, помилялися, і вони це бачать.
ЯКБИ ШИБА І ГРИЦЮК ДОМОВИЛИСЯ – РОМАНЮК НЕ БУВ БИ МЕРОМ
– Свого часу, а саме у 2007 році, існували попередні домовленості між ВО «Свобода» та Національним Альянсом про об’єднання. Чому Ігор Гузь не вступив до ВО «Свобода»? Не взяли?
– Я позитивно ставлюся до «Свободи». Це правильна ідеологічна, націоналістична партія. Вона потрібна в парламенті, поважаю колег і з ними активно співпрацюю. Ми не маємо протиріч.
Але що значить «не запрошували» чи «запрошували»? Я мав у 2007 році зустріч з Олегом Тягнибоком. Ми спілкувалися декілька годин. Я не буду говорити про його пропозиції, бо вони зараз не грають жодних ролей. Але, зрештою, я обрав той шлях, який обрав.
– Тобто умови, які запропонував Тягнибок, тебе не влаштували?
– Тоді, в 2007 році, «Свобода» зайняла активну позицію проти Віктора Ющенка. Я на той час не був готовий критикувати Віктора Ющенка. Не тому, що я був у фракції «Наша Україна», а тому, що за весь час його президентства я не був в опозиції до президента.
– З якого моменту Ющенко перестав бути «твоїм президентом» і чому?
– На виборах 2010 року я голосував на Ющенка в першому турі. Я поважав цього президента. До останнього моменту в нашому середовищі я був, певно, єдиним, хто його підтримував.
А зараз… Він не займає жорсткої опозиційної позиції.
Сьогодні кожна людина, яка має проукраїнські ідеологічні погляди, повинна задекларувати опір існуючому режимові. Він цього не робить.
По-друге, негативні позиції щодо Юлії Тимошенко не личать ні Ющенку, ні будь-кому іншому з опозиції. Я на боці Тимошенко в тому плані, що вона сидить через політичні мотиви, і влада намагається її знищити. Адже що може статися з нею в колонії – питання відкрите.
– Перед кожними виборами опозиція будує фронти, угруповання, платформи опозиційних сил. Що заважає опозиційним силам дійсно об’єднатися, а не маніпулювати настроями людей, створювати інформаційні приводи для політичних оглядачів?
– Зараз є Комітет опору диктатурі. Це майданчик, де політики можуть зібратися й обговорювати спільні дії, заходи, особливо під час виборів. Зараз усі, хто входить до Комітету (окрім партії УДАР, який не входив з самого початку і Громадянської позиції Гриценка, яка нещодавно вийшла), обговорюють спільні дії на виборах. А саме, як розділити висуванців по округах, аби не було взаємопоборювання. Умовно кажучи, один кандидат – один округ. Наскільки Комітет буде ефективним – це інше питання. Не вважаю такі дії маніпуляцією. Наші виборці – за українські цінності і єднання.
– Слухаю тебе і пригадала, як перед виборами міського голови Луцька збиралися опозиційні політики, кидали гасла, що не вийдуть з кабінетів, поки не узгодять єдиного кандидата. А з того вийшов пшик…
– Пшик був не тільки на виборах міського голови, а й на виборах президента. Саме тому Тимошенко не перемогла. І це я кажу як людина, яка голосувала у другому турі проти всіх.
Якби два основних кандидати – Шиба і Грицюк – домовилися (я вже не кажу про Бондаря, Мельника, Козюру), висунули єдиного кандидата, то, думаю, Микола Ярославович Романюк не був би міським головою.
Я був учасником цих перемовин, представляв Богдана Шибу, робив все, аби порозуміння було. Але, на жаль… І маємо на посаді мера – представника «Сильної України», яка ледь-ледь набрала 3 відсотки в місті.
«ВВАЖАЮ, ЩО ОПОЗИЦІЯ ПРАЦЮВАЛА НА ДОСТОЙНОМУ РІВНІ»
– Ти вважаєш опозицію в Україні і на Волині дієвою?
– Про неефективну опозицію говорять постійно і багато. Але ніхто не може чітко сказати: що ж має робити опозиція і чого вона не робить?
Порозуміння між опозиційними партіями останніх два роки є. Немає поборювання – це вже плюс. На сесії ми намагаємося бути активними.
Я був єдиним представником «За Україну!» в раді. Може, це хтось назве піаром чи популізмом, але я намагався розбиратися у більшості питань, які виносилися, захищати позицію жителів краю, Старовижівського району.
Що ми мали робити? Штурмувати щось? Була акція на 24 серпня, День Незалежності, яка зібрала до тисячі людей. Звісно, треба активізовуватися. Але робота, я вважаю, велася на достойному рівні. Ми мало працювали над тим, щоб Тимошенко звільнити. Ми робили мітинги, акції, приймали заяви. Можливо, не дуже численні, та все ж…
– Багато для кого політик Ігор Гузь – це радикалізм, епатаж, виклик. А ти підтримуєш дії угрупування FEMEN?
– Не підтримую. Я не бачу в них змісту. Якби ці люди мали ідею і її відстоювали, наприклад, фемінізм, ідею захисту прав жінок – я це зрозумів би. Але вони не мають ідеологічної складової. Для мене це люди, які заробляють на своєму піарі. Вони зараз капіталізують свою діяльність, ведуть колонки на сайтах, шоу якісь планують. Я не бачу тут ідеології, вони оголюють своє тіло в різних акціях, які між собою не пов’язані. Це просто епатаж заради епатажу.
– До подібних шокуючих акцій ти готовий?
– Оголюватися я не готовий. У нас інші методи. Взагалі як християнин і консерватор я вважаю, що жінка як мати, чи майбутня мати не повинна займатися такими речами. Це антиморальні тенденції.
ПОЗБАВЛЯТИ НАЦАЛЬЯНС ПРИМІЩЕННЯ ТІЛЬКИ ТОМУ, ЩО ПРОКУРАТУРІ ЦЬОГО ЗАХОТІЛОСЯ – НЕПРАВИЛЬНО
– Разом з тобою на зорі політичної кар’єри політичну активність проявляла ще одна молода особа. Це Антон Сосновський, який зараз є депутатом Луцької міської ради. В яких ти стосунках зараз із Сосновським?
– Свого часу ми були в одній команді молодіжній, багато чого робили. Між нами вікова різниця 2 місяці, і ми одногрупники. Раніше ми більш активно спілкувалися, зараз підтримуємо ділові стосунки.
Я не маю претензій до Антона, його позиції. Він сам як депутат і політик буде звітувати перед виборцями за свої дії. Я йому не суддя.
– Сосновський – один з тих, хто активно виступав проти того, щоб надати приміщення на проспекті Молоді в Луцьку громадській організації «Національний Альянс», яку ти очолюєш. Це щось особисте?
– Він має право на таку позицію. Депутати її не підтримали, він був у меншості. Але з його боку як людини, яка свого часу була активним громадським діячем, йти проти такої організації як «Національний Альянс» дивно. Це ж не проти Ігоря Гузя, а проти організації, яка має свою історію, діяльність, плани. Позбавляти організацію приміщення тільки тому, що Сосновському чи прокуратурі цього захотілося, я вважаю, що це неправильно.
– До речі, чому ви не пішли законним шляхом, правильно оформивши оренду цього приміщення?
– Тому що це була наша помилка. Моя в тому числі. Ми мали б оформити цю оренду від початку. Ми цього не зробили. Не з точки зору економії, бо за часів Богдана Шиби, з яким у нас були прекрасні стосунки, нам би рада надала пільгову оренду за одну гривню, я в цьому переконаний. Це була наша недбалість. На жаль.
– Ти працював помічником Кириленка і тепер очолюєш штаб Яценюка на Волині. Де більша зарплата?
– По правді кажучи, більша зарплата буде у «Фронті Змін», де я незабаром маю працевлаштуватись. Але ж не у зарплаті суть…
У ХАТІ ПОВІСИВ ІКОНУ І КОНОВАЛЬЦЯ З БАНДЕРОЮ
– Згідно з новим антикорупційним законодавством депутати повинні подати декларацію про доходи і витрати. Ти готовий свою декларацію надати громадськості?
– Готовий. Я як колишній чиновник міської ради до січня минулого року заповнював декларації. Мені немає чого приховувати.
– Ти живеш у квартирі?
– Так, винаймаю.
– Раніше жив у районі Вишків, а тепер – біля житлового комплексу Колізей у 33-му мікрорайоні. Де умови проживання комфортніші, і чому переїхав?
– На Вишкові серйозні ремонті роботи, змінюється опалення і тому подібне. А коштів, аби це все робити, не так багато. Тому все йде повільно.
Де краще жити? Певно, на Вишкові, бо це приватний сектор. Влітку можна щось з грядки взяти. А тут чотири стіни. Хоча з точки зору зручності, транспортної комунікації – на 33-му краще.
– У тебе висить портрет Степана Бандери в квартирі?
– На Вишкові висів. Тут ще ні. На Вишкові висить ікона і Коновалець з Бандерою.
– Кажуть, що Ігор Гузь мріє зараз про авто «Тойота Камрі». Хоча ти писав у блозі на ЖЖ, що ідеалом авто вважаєш «Мазду 6». А чому не українське авто як справжній патріот?
– Сьогодні я не маю ні першого, ні другого, ні третього. І мені важко сказати, чи є українські авто узагалі, крім «Таврії». Формально збирається в Україні що завгодно. Я маю водійські права і мені до вподоби «Мазда 6». Це машина, яка за характеристиками зовнішніми і технічними мені подобається. Будуть гроші – куплю.
СКАРГ НА «БАНДЕРШТАТ» ВІД ВЕДМЕДІВ НЕ ЧУВ. ТІЛЬКИ ВІД КЛІМЧУКА
– А це правда, що гроші, які ти збирав на машину, пішли на оплату рахунків фестивалю «Бандерштат»?
– (Зітхає) Правда. В мене була певна сума – позичена, зібрана. Я міг купити в кредит автомобіль в 2009 році. Але, на жаль, ми за два попередні роки мали серйозні борги по «Бандерштату», бо вхід був безкоштовний. Ми шукали фінансування. Але траплялися і форс-мажори, коли спонсори пообіцяли гроші, але в останній момент відмовлялися. І як голова оргкомітету я мусив віддати дуже велику суму з власної кишені.
– Фестиваль «Бандерштат» проходитиме в 2012 році?
– Буде стовідсотково. Ми вже провели перше засідання оргкомітету в грудні 2011 року. Всі ті люди, які нам допомагали, працюють і цього року. Ми хочемо, по-перше, збільшити кількість днів фестивалю до трьох і запросити іменитіших зірок. Нами обговорювалися «Воплі Відоплясова», білоруський гурт «Ляпис Трубецкой», останні пісні яких нам ідеологічно близькі, і «Гайдамаки».
Також ми хочемо розширити коло наших партнерів. Аби більше людей приїхали зі Східної і Центральної України. Зараз ми шукаємо спонсорів серед бізнесу. Міська і обласна рада ніби передбачили у бюджеті разом 50 тисяч гривен на фестиваль. Думаю, що зможемо його провести на достойному рівні.
– Місце фестивалю не зміниться? Це буде Луцьк?
– В місті, або біля нього.
– Останнім місцем проведення в парку Лесі Україи ви задоволені?
– Так, і не лише ми, а усі. Було б чудово, аби змогли там провести фестиваль і в цьому році.
– А ведмеді?
– Я від ведмедів і тих, хто обслуговував їх, не чув зауважень. Лише від Бориса Клімчука. Я колись казав, що, якщо найбільша проблема «Бандерштату» – це ведмеді, то це дуже хороший фестиваль.
«Бандерштат» – це дітище моє і моїх колег. Минули роки, я трішки розчаровувався після «Бандерштату», однак в 2011-му все пройшло як ніколи добре. Боялися, що будуть проблеми з платним входом, але нарікань не було. Три тисячі людей, які приїхали з усієї України, дифірамби у соціальних мережах, приїзд Василя Шкляра – це дуже приємно і надихає робити фестиваль ще кращим.
– У минулому році на фестивалі квитки вперше продавали. Скільки заробили?
– Ми нічого не заробили. Цього разу ми майже дійшли до нуля. Закрили питання з минулорічними боргами.
– На останньому «Бандерштаті» бачили Ігоря і Тетяну Єрємєєвих. В яких ти з ними стосунках? Вони допомагали в проведені фестивалю?
– Тетяна Єрємєєва нам допомогла. Я можу сказали лише «респект» цій людині, яка має таку позицію і не побоялася її висловити. У цьому і полягає справжній патріотизм, патріотизм діла.
З Ігорем Єрємєєвим я знайомий, але не можу сказати, що він допомагав чи ні. У 2010 році він зробив гарні фотографії вояків УПА і подарував їх ветеранам цього року. На жаль, вже багатьох з тих, хто зображений на світлинах, не було в живих. Ми передали фото в архів УПА.
– З огляду на те, що восени плануються вибори, на цьогорічному «Бандерштаті» буде багато політики?
– Перший фестиваль в 2007 році був компактний і невеликий. Він проходив за підтримки «Нашої України». Зокрема допомагав Володимир Бондар. Ми цього не цураємося.
Попередні роки ми не шукали партійної підтримки. Хоча нас підтримували Володимир Бондар, Микола Романюк, Василь Столяр, Богдан Шиба, Борис Загрева. Ми обговорювали питання з оргкомітетом щодо можливої партійної підтримки і люди не мають зауваг, якщо це буде політична проукраїнська сила.
ШИБА НАБИВ НЕ ОДНУ ГУЛЮ, АЛЕ ЗАВЖДИ МАВ СВОЮ ПОЗИЦІЮ. РОМАНЮК ТАКОЇ ПОЗИЦІЇ НЕМАЄ, ТАКИЙ У НЬОГО СТИЛЬ
- Скільки коштує квиток у маршрутці від Луцька до Старої Вижівки?
– Я останній раз їздив на маршрутці рік тому. Зараз вгадаю… Гривень 45 (від редакції: квиток на автобус “Луцьк – Стара Вижівка” станом на 10 січня, коли відбувалася розмова, коштував 35,30 грн).
– А районну газету Старовижівщини читаєш?
– Час від часу. На цей рік хочу передплатити. «Сільські новини» читаю, тому що там багато інформації. В мене велика родина, і вони мені всі новини передають – зі Смідина, зі Старої Вижівки, з усього округу.
– А яку пресу ти взагалі читаєш?
– Колись волинські журналісти, яких я дуже поважаю, критично поставилися до моєї замітки в соціальній мережі про те, що я майже не читаю пресу. От чесно: перед Новим роком переглянув… Не в образу, але немає чого читати. Це моя суб’єктивна точка зору.
Я читаю інтернет. В день я проходжу 20-25 сайтів різного ґатунку – від «Української правди», всіх наших волинських сайтів до ЗІКу, Захід.нет. Я читаю щоденно польські сайти, білоруський «Хартія-97», російський Lenta.ru, молдовський «Ава», «Вести». Я політолог і мене цікавить геополітика.
ОЦЕ КЛІМЧУКОВЕ «УЧЕНЬ», «СИНОК», «ЮНИЙ ДРУЖЕ»… ВИБАЧТЕ, МЕНІ ВЖЕ 30 РОКІВ
– Ти – фанат волинського футболу. Після того, як основну частку ФК «Волинь» придбав нардеп Ігор Палиця, Віталія Кварцяного звільнили – твій фанатський запал не зник?
– Ні, я буду ходити на матчі. Бо з 1995 року, коли мені було 13 років, я почав самостійно відвідувати матчі. Колись, коли фан-клубу не було, я намагався тоді активізувати ультрас-рух. Це був 1999-2000 рік. Після цього поринув у політику, але фанатом залишився.
Я люблю ФК «Волинь», і питання тут не у власниках і тренерах. Їх було багато. Я поважаю Кварцяного як тренера, але життя триває.
– Нещодавно під час сесії міської ради ти в запалі промови запитав міського голову Миколу Романюка: «Ви мер чи хто»? Ти для себе з’ясував: хто Микола Романюк – мер чи хтось інший?
– Мої політичні стосунки з Миколою Романюком почалися з 2006 року, коли ми стали колегами по фракції «Наша Україна». І вони були нормальні, продуктивні. Потім, коли він був на посаді губернатора, і ми працювали в команді Віктора Ющенка, ніяких суттєвих суперечок у нас не було.
Я не підтримував його як кандидата на посаду мера. Це всім відомо. Після його перемоги ми зустрічалися як політики – чи ми шукаємо порозуміння, чи ні.
Я не скажу, що у нас є війна. Але до дуже багатьох кроків Миколи Ярославовича я як політик і лучанин маю зауваги. Я не скажу, що я і мої колеги в опозиції до Романюка. Ми – незалежне середовище, яке щось підтримує, а щось – ні.
Що стосується саме цієї моєї фрази, то я не хотів образити міського голову. Просто мене дивує позиція Миколи Романюка у тому конкретному випадку – стосовно приміщення НацАльянсу, про яке йшла мова на тій сесії, на якій я це сказав. Коли Романюк не зміг зайняти позицію.
Богдан Шиба набив не одну гулю, але він завжди мав свою позицію. Микола Ярославович такої позиції немає, такий у нього стиль. Я людина емоційна, тому не вибираю слів. І сказав, що хотів. Хоча я не бачу в цьому нічого особистого. На Різдво я Романюку написав вітальну смс-ку, він мені відповів. (Посміхається)
– Не менш емоційна людина – голова ОДА Борис Клімчук – в своєму інтерв’ю зазначив, що сприймає тебе, як «учня». Ти вважаєш Клімчука вчителем?
– Ні. Тому що ця його манера спілкування з людьми і депутатами не є правильною. На минулій сесії він вибачився переді мною два рази.
Оце «учень», «синок», «юний друже»… Вибачте, мені вже 30 років. Я маю свій досвід, в мене є свій батько, який дав мені дорогу у життя. І я не потребую, аби мене хтось вчив. Я маю свою позицію і дев’ять років депутат, якого обирали люди, і ці люди не гірші, ніж люди, які обирали Клімчука.
Тому я закликав Бориса Петровича до культурного, адекватного спілкування. Він – старша людина, але ми не в цьому контексті працюємо. Ми обранці народу і треба поважати один одного.
– Протягом минулого року у Луцьку активізувалися місцеві комсомольці на чолі з братами Кононовичами. Як ти думаєш, яка мета цієї організації?
– Ці люди – провокатори, які займають антиукраїнську позицію. Це люди, які реально не мають нічого святого, бо їхня лінія поведінки – це возвеличення особи Сталіна. Вони збирали гроші на пам’ятник, однак громада їх розігнала.
Вони розстрілювали портрети Бандери і Шухевича, що є святотатством, адже на той час Бандера був героєм України.
В нормальній країні вони би сиділи за ґратами. У нас правоохоронні органи дивляться на це крізь пальці і, їхні покровителі у Києві, зокрема, як я розумію, Адам Мартинюк, роблять усе можливе, аби вони тут ставали на ноги.
МОЯ ЖІНКА ЗНАЛА, ЗА КОГО ЗАМІЖ ВИХОДИТЬ
– Скільки посад ти змінив за останні п’ять років?
– П’ять.
– Натомість твоя дружина Оксана працює на постійній основі останні чотири роки. До того ж представляє інтереси мирної організації – ООН. Решта твоєї сім’ї також не є такими «вічними революціонерами», як ти. Як твоя сім’я ставиться до твоєї бурхливої політичної діяльності, чи не просить втихомиритись?
– З моїми батьками всі крапки над «і» були розставлені ще у 1999 році, коли я вступив до організації «Тризуб імені Степана Бандери». Тоді були жорсткі дискусії щодо їхніх позицій і моїх. Але я сказав, що це мій шлях і буду проходити його, як я вважаю за потрібне.
Я знаю, що мої батьки не ставляться до моєї діяльності негативно. Тому що я активний суспільно і політично, в мене є позиція. Що стосується дружини – то вона знала, за кого виходила заміж. Ми познайомилися в 2004 році, вона ще в дуже молодому віці працювала в штабі «Пори», я тут займався революційними справами. Вона завжди прекрасно знала мою позицію.
– Ти готовий стати нардепом. Разом з тим ти писав, що «протягом 2005 року я проживав у місті Києві, але повернувся до Луцька, зрозумівши, що столиця не є моїм містом: там панує не моя атмосфера, не мій ритм життя». Невже силуватимеш себе, якщо виграєш вибори?
– Дійсно, в 2005 році я рік прожив у Києві, це був період становлення Національного Альянсу. Тоді це було трішки інше. А коли ти народний депутат, то мусиш виконувати певні обов’язки й іншого виходу не буде. Тоді перед виборами ми обговорили ситуацію і вирішили повернутися на Волинь.
– Ви не витерпіли умов, в яких зазвичай живуть провінціали у столиці? Кімната на десятьох, шкарпетки на батареї, «Мівіна» …
– Не те, щоби некомфортні умови проживання. Коли починався Національний Альянс, було просто багато пропозицій, аби купити НацАльянс – нас купити. Гроші пропонували. А ми трималися жорсткої позиції. Нас не спинили некомфортні умови, просто ми поміняли стратегію розвитку на Волинь. Це не лише було моє рішення, а й ряду моїх колег.
У НАС ПРЕЗИДЕНТ ПОРУШУЄ ЗАКОНОДАВСТВО КОЖЕН ДЕНЬ. ТОМУ ВЧИНКИ МОЇХ ПІДОПІЧНИХ – ДИТЯЧІ ІГРАШКИ
– Яку музику ти слухаєш? На твоїй сторінці «Вконтакті» чимало «кислоти».
– Різноманітну музику. Я не слухаю російської попси, майже не слухаю російської музики як такої. Я не можу сказати, що я рокер чи ще хтось. Мені подобається техно, електромузика, Enigma. Зараз я завантажив багато записів співу сербських монаших хорів. Дискомузика 80-х подобається.
– Це правда, що Ігор Гузь ніколи не вживав алкогольних напоїв і не курив?
– Правда те, що Ігор Гузь ніколи не брав цигарки до рота і не вживав пива. Два рази у десятому класі на якомусь дні народження я випив 50 грамів горілки, зрозумів, що це мені не потрібно. Мені здалося, що це не моє.
А коли я бачив своїх однокласників, які напивалися, то зрозумів, що алкоголь мені не друг.
Я думаю, що це зло, яке нищить українську націю. Людина п’яна не контролює себе. Допустити ситуацію, що я як публічна особа, політик, не буду контролювати себе, я не можу.
– Ти ведеш здоровий спосіб життя. Разом з тим, якщо подивитися твої фото з часів революції, то можна побачити, що ти трішки піднабрав зайвих кілограмчиків. У спортзал ходиш?
– Я не думаю, що я надто багато набрав кілограмчиків. В мене зріст 1,82 сантиметри. Остання вага – 83-84 кілограми. Наскільки я розумію, то це нормальна вага для мужчини в 30 років при такому зрості. Мені комфортно. Я в літню пору часто бігаю.
– Ти й досі очолюєш Національний Альянс, хоча це молодіжна організація, а тобі виповнюється 30 років. Знайшов собі заміну?
– Я думаю, що цього року пройде кардинальна зміна в НацАльянсі. Молоде покоління, яке вже виросло, буде кермувати організацією. На всеукраїнському, обласному і міському рівнях. Ближче до весни ми проведемо з’їзд і «перезавантажимо» структуру.
– У НацАльянсі усі повинні вести здоровий спосіб життя чи є поблажки?
– З самого початку у нас активної позиції не було. В нас така позиція, що на заходах організації, на офісі тощо людям заборонено палити і вживати алкоголь. І якщо когось побачать п’яним, то його попереджують і навіть можуть виключити з організації.
– Багато людей з організації виключили?
– Ні, небагато. Більшість людей після виховних розмов усвідомлюють помилки. Інші усвідомлюють, що не туди попали, і самі йдуть.
– В чому суть «трафаретних кампаній» НацАльянсу? Який патріотизм проявляється в тому, коли обмальовується місто, житлові будинки, приміщення офісів гаслами?
– Наша молодь обмальовувала не так житлові будинки, як здебільшого огорожі і тимчасові будівлі. Питання спірне. З одного боку я згідний, що це неправильно, з іншого – молодь хоче донести таким чином свою позицію. Хоч на історичних пам’ятках чи на чомусь подібному – це, звісно, негатив. В подальшому НацАльянс буде прискіпливіше готувати такі акції.
– Чи часто тобі доводилося допомагати своїм «підопічним» у проблемах з правоохоронним органами? І чи вважаєш ти прояви такого собі «молодіжного екстремізму» (підпалити плакат, заляпати фарбою зображення політика, вибити вікно у офісі політичних опонентів) виправданим?
– Якщо це не межує глобально з чинним законодавством. Те, що зараз біг-борди Віктора Януковича молоді люди по цілій країні обмальовують і висловлюють свій протест, то я вважаю, що це нормально.
З точки зору законодавства – це порушення. Але у нас Президент України і його тисячі сподвижників порушують законодавство кожен день. Так що вчинки «моїх підопічних» – це дитячі іграшки. Але це висловлення їх позиції.
Що стосується правоохоронних органів – проблем не було. Якщо молодь заарештовують з політичних підстав, то, звичайно, я втручаюся. Бо в більшості випадків і затримують неправильно, і оформляють з порушеннями.
– Тобі не здається, що резонанс і негативна оцінка лучанами встановлення пам’ятника Степанові Бандері спричинена не самою постаттю Бандери, а саме місцем розташування? Чому вам так важко взяти до уваги громадську думку?
– Ніяких дискусій немає. Є рішення міської ради про встановлення пам’ятника біля РАЦСу. Крапка.
В минулому році виділені перші 150 тисяч для зведення пам’ятника. Я брав участь в організаційному комітеті з визначення того, як має виглядати сам постамент.
Я знаю, що є ряд людей, яким це не подобається. Є громадська рада при міському голові, яку формували люди з середовища міського голови і працівників міської ради, очевидно, «під міського голову». Якби туди запросили інших людей, з іншою позицією – там би була інша точка зору.
– Тобто ти не довіряєш громадській раді?
– Я вважаю, що громадська рада повинна бути. Але в цьому контексті – це їхня точка зору. Ця громадська рада ПРИ міському голові, і її формує міський голова. Тобто це не рада, сформована з боку, незалежна. Очевидно, вона є заангажована.
Крім того, чому вона при міському голові, а не при міській раді? Я з повагою ставлюся до позиції людей, але є тисячі людей, котрі думають інакше. Зрештою, є депутати цього і попереднього скликань, які представляють інтереси лучан, що їм довірились. І депутати мають повне право вирішувати, де пам’ятник має бути. Я буду робити усе, аби вже в цьому році пам’ятник стояв біля РАЦСу.
ЧИТАЮ КОМУНІСТИЧНУ ЛІТЕРАТУРУ – МЕНІ ЦІКАВО
– Яку останню художню книжку прочитав?
– Я не люблю художні книжки, фантастику. Так само не дивлюся фільми жахів, фантастики. Вчора передивився фільм «Хлопчик в смугастій піжамі». Фільм про події другої світової війни.
Читаю виключно політично-публіцистичну літературу. Зараз я перечитую «48 законів влади» Роберта Гріна. Це чудова книжка для тих, хто займається політикою, громадським життям, для усіх, хто хоче перемагати. Усім раджу її придбати. Вона в маккіавелівському дусі, але цікава.
– Тобі сподобалася книжка Гітлера «Майн Кампф»?
– Мені не може подобатись книга, яку написала людина, котра причетна до знищення близько десяти мільйонів українців. Але це історія. Я її прочитав для того, аби зрозуміти, чим мислив Гітлер. Так само я читаю ліву комуністичну літературу. Мені цікаво, що думають люди, які мають ліві, ліберальні погляди. Тут дається взнаки моя політологічна позиція.
– В тебе цікавий годинник – з тризубом на циферблаті. Хтось подарував?
– Це подарунок тещі. Фірма «Клейноди». Хороші, якісні годинники.
– Ти засуджуєш гомосексуальні стосунки. В тебе є друзі з нетрадиційною сексуальною орієнтацією?
– Немає. Я вважаю, що такі стосунки і їх пропагування – це неправильно з християнської точки зору. Я вважаю, що це зло, особливо коли воно пропагується. Це загибель нашого світу: Бог дав чоловіка і жінку, і між ними мають бути стосунки. А все інше – збочення.
– Ти виступаєш за вільне володіння зброєю. Навіщо це мирному населенню? Від кого відстрілюватися?
– Це дискусійне питання, але я вважаю, що людина має право себе захищати. І коли до мене чи будь-кого залізає грабіжник чи ґвалтівник, то треба мати можливість себе захистити.
Тенденція така, що зброї більшає, злочинів з її застосуванням теж. І будь-хто з криміналу сьогодні має зброю – законно чи ні. А простий громадянин має право і повинен мати право захистити себе. Не тільки з пневматичної зброї, а й зі звичайної. Я не закликаю до цього, але право має бути захистити свою сім’ю.
– У тебе є зброя?
– Ні, немає.
– Тобі зброєю погрожували?
– Коли?
– Взагалі, коли-небудь.
– На виборах мера Мукачево у 2004-му. Я був на дільниці, був штурм, і ті, що штурмували, були зі зброєю і стріляли. Я був в обороні.
– І чим усе закінчилося?
– Вони прорвали нашу оборону. Їх було чоловік 70, нас – 25. Але мені і ще декільком хлопцям вдалося сховати виборчі бюлетені. З нами був Володимир Бондар, який після того потрапив у лікарню. У багатьох були травми, бо били скло, били бітами.
– Є така думка, що активні антисеміти мають певне єврейське коріння. Це правда, що твій батько свого часу був головою комсомолу на Волині?
– Мій батько у 80-х роках був на якійсь посаді комсомолу у Луцькому район. Це був такий час. Це був його вибір. Я не можу критикувати чи зневажати.
До речі, більшість батьків моїх знайомих, друзів, колег були в комсомолі. Це була інша епоха, інший час. Це його життя, він за нього звітує перед собою та іншими людьми. А моє життя – це мої переконання.
НАВІТЬ ЯКЩО САДИТИМУТЬ У ТЮРМУ – ВТІКАТИ ЗА КОРДОН НЕ БУДУ
– За яких умов ти бачиш себе емігрантом?
– Ні за яких. Я притримуюся позиції Романа Шухевича, який був командиром УПА, мав десятки пропозицій поїхати за кордон і залишити Україну, але він сказав: «Тут моя армія, Батьківщина, предки і я нікуди не поїду».
Я вважаю, що за жодних умов, навіть якщо є загроза бути ув’язненим, покидати країну не буду.
Хоч не скажу, що Стецько чи Бандера, котрі покидали Україну, помилилися. Бо якби Бандера залишився тут, його би ліквідували, а так він до 1959 року продовжував діяльність. Це було просто стратегічне питання.
– Тобі вже відкрили в’їзд до Білорусі. Коли збираєшся туди?
– Зі слів білоруських опозиціонерів я зрозумів, що у Білорусі мене не раді бачити. Але ми проводимо табори, допомагаємо поборювати тоталітарний режим. Але люди на кордоні мають чорні списки, і там є моє ім’я. Не знаю, коли поїду.
– У свідомому віці ти прийняв греко-католицьку віру. Чим був спричинений цей крок?
– Це не зовсім так. Я хрещений у 80-х роках за часів СРСР в російській православній церкві. Але в свідомому віці я ходжу до греко-католицької церкви. Хоча я брав шлюб в львівській Успенській церкві, українській автокефальній православній церкві. Я час від часу відвідую Свято-Троїцький собор УПЦ КП.
Моя позиція така: повинна бути єдина українська помісна церква. Вона складається з УГКЦ, УПЦ КП та УАПЦ. Я різниці великої не бачу. Для мене це – українські церкви. Я не є «закостенілий» в тому питанні.
ВВАЖАЮ СЕБЕ ЩАСЛИВИМ НЕ ДО КІНЦЯ, БО НЕ МОЖНА БУТИ ЩАСЛИВИМ У КРАЇНІ, ДЕ КЕРУЄ ДВІЧІ СУДИМИЙ ГРОМАДЯНИН ЯНУКОВИЧ
– Будеш купатися в ополонці цього року на Водохреще?
– Так, і думаю, що залучу якомога більше людей.
– Чи готовий це зробити не перед камерами журналістів?
– Я це роблю не тому, що там є камери, а тому що це Водохреще. Я пірнаю вже третій раз. А мій колега Павло Данильчук взимку регулярно купається.
– Ти якось писав, що знаєш, як має виглядати пам’ятник на твоїй могилі. Як?
- (Загадково усміхається) Без коментарів.
– Часто думаєш про смерть?
– Не часто. Але думаю, що будь-яка людина має бути готова до цього. Я молода людина, живу активно, є оптимістом. Але рано чи пізно кожен буде там, і це треба нормально сприймати. Коли до людини приходить час переходити в інший світ, незалежно за яких умов, вона повинна це гідно зустріти.
– Скільки часу в день ти проводиш в інтернеті?
– Моє політичне життя нерозривне з інтернетом. Це дуже допомагає підтримувати зв’язки. От бачиш: навіть про це інтерв’ю з тобою домовлялися через «Фейсбук».
А скільки часу? Залежно від графіку робочого. На сьогодні я не маю ресурсу виходити на телебачення, викуповувати площі.
Волинське телебачення за минулий рік лише раз запросило мене в ефір – в мій депутатський час, який передбачений раз на рік. Так само в багатьох випадках і з газетами. А інтернет – це вільне поле.
– Тобі зараз 30 років. Чого тобі, Ігорю Гузю, не політику, не громадському діячу, а звичайній людини не вистачає найбільше у житті?
Мені здається, що в мене все є. В мене є сім’я, любляча дружина, друзі, побратими, я ціную близьке коло людей, які біля мене. В мене є ідея, яка мене надихає – це любов до Батьківщини. Пафосно звучить, але це так. В мене є віра. Я повносправний. В родині всі здорові. Вважаю себе щасливою людиною. Звичайно, не до кінця, бо не можна бути щасливим громадянином у державі, де керує двічі судимий громадянин Янукович.
– А як же ж Мазда шоста :-)?
– Для того треба гроші мати. А для цього треба йти в бізнес, або брати хабарі, земельними оборудками займатися. Це все не моє. Я сюди до вас приїхав на маршрутці №16. Я не відчуваю комплексів з цього приводу, що депутат їздить на громадському транспорті. Не можу дозволити автомобіль – дозволю за деякий час. З цього приводу комплексів не маю.
Всі можуть сказати, що Гузь такий-сякий, але я живу достатньо скромно і цю скромність декларую. Вважаю це чеснотою, бо політик не повинен відриватися від людей. Не кажу, що люди, які заробили багато грошей чесним бізнесом, погані, але чиновник, який має скромну зарплату не може жити у палаці.
