По-перше, я вважаю, що піднята у суспільстві дискредитаційна кампанія стосовно ВО “Свобода” не є на руку українській справі, особливо перед президентськими виборами 2015 року.
Чомусь саме останнім часом проти цієї політичної сили виливають тонни бруду, хоча за рік перебування у ВР немає жодного суттєвого аргументу для закиду свободівцям. Вони не мають жодної тушки, невідомі факти “співпраці” з режимом, їхня позиція по основних питаннях цілком зрозуміла, та й партнерство з Батьківщиною та УДАРом витримується.
Але, якщо хтось думав, що свободівці на 100% святі, – це також не є правдою. Партія, яка має у своїх лавах декілька тисяч депутатів місцевих рад, десятки тисяч членства, не може бути білою та пухнастою. Проблемні питання є у всіх, і Свобода не виключення.
Але, в ситуації з членством Ірини Фаріон у КПРС у мене є питання, особливо з огляду на ставлення партії до колишньої комуністичної номенклатури та питання люстрації.
Отже, якийсь час тому з’явилася інформація, що Ірина Фаріон була членом КПРС. З цього приводу оприлюднювалися заяви окремих іі колишніх колег-викладачів. Відповідно, п. Ірина це заперечувала. Коли “журналісти-недоброзичливці” спробували віднайти у архіві Львівського університету ім. Івана Франка документи, що мали стосунок до прийняття Фаріон у члени КПРС, їм відмовили, посилаючись на конфіденційність інформації. На днях, суд став на сторону журналістів і надав можливість ознайомитись з матеріалами.
І ось, сьогодні з’являється ряд документів, які свідчать про те, що Фаріон все-таки вступила до КПРС у 1988 році, при чому, окрім протоколів партійної організації філологічного факультету, додається і заява самої п. Ірини. Питання достовірності цих документів залишається відкритим.
Сьогодні ж на сайті Свободи з’являється стаття-відповідь Фаріон до плебеїв і лакеїв, московських прихвоснів та регіональних найманців, де вона у надто емоційному тоні в чергове стверджує, що не була членом КПРС.
А тепер про головне. Я знайомлюсь з документами, які здаються мені правдоподібними. Це певний фактаж, залізний аргумент.
Що треба зробити політику, коли його оббріхують? Документально заперечити брехню, навести свої аргументи та через суд відновити справедливість. Ну ясно, що у нас продажні суди, але можна і для громадськості надати доказову базу, цього буде достатньо. В принципі, потрібно задіяти свідків, взяти ті ж документи у тому ж архіві, провести графологічну експертизу і т.д.
Так має бути! І не хочу говорити про європейські стандарти, де за списану дисертацію президенти та міністри не просто залишають займану посаду, але й взагалі йдуть з політики.
Що ми бачимо натомість? Чергову емоційну заяву Ірини Фаріон та, відповідно, сумніви у десятків чи сотень тисяч прихильників партії.
Особисто я не вважаю злочином членство в КПРС, тим більше на короткий період та ще й в такому юному віці. Але, в даному випадку суть не в тому. Тут просто потрібно знати правду яка все розставить на свої місця.
Чи я не правий?
