7 травня цього року на своєму персональному сайті та у фейсбуку я оприлюднив інформацію, що, виявляється, у Волиньраді є один «фрукт», ой, мається на увазі – депутат, який жодного разу з початку нашої каденції, а саме з листопада 2010 року не відвідав засідання постійної депутатської комісії, до якої належить. Ну, і Ви правильно зрозуміли, що цей «фрукт» – ніхто інший, як Степан Петрович Івахів.
Інформація як інформація, головне – правдива! Але, в той же день саме цей персонаж попросив передати мені через одну спільну знайому, що за такі вислови, мається на увазі таке миле та безневинне словечко як «фрукт», мені, як мінімум, зламають щелепу. Не більше, і не менше. Знайома вирішила, що то все емоції і не передзвонила. Тому лише сьогодні я про це і дізнався…
Так от:
1. Шановний пане «фрукт», це визначення є оптимальним для людини, котра з якогось дива стає депутатом Волиньради, будучи №5 у списку Партії регіонів, і, в свою чергу, елементарно не розуміє суті місцевого самоврядування та зокрема функцій депутата місцевої ради. А брати участь в роботі постійної депутатської комісії – це один з ключових обов’язків депутата.
2. «Налякали їжака голою дупою». Мушу сказати, що такими погрозами Ви нічого не доб’єтесь, бо не на того напали. Наведіть довідки, поспілкуйтесь з людьми, котрі мене знають, і Ваше уявлення про мою скромну персону значно зміниться. Розумію, що під час сесій Волиньради Ви цього зробити не змогли, так як відвідуєте їх не надто часто. Більше того, такі Ваші кроки спонукають мене до активнішої і пліднішої діяльності заради того, аби і Ви особисто, як яскравий представник Партії регіонів, і так само Ваші колеги по партії не те що депутатських мандатів не здобули, але й відповідали за свої, у багатьох випадках злочинні дії, за законом. І починати варто з Вашого ж президента…
3. Але, якщо ж у чиїйсь хворій голові все-таки визріє думка втілити погрози у життя, то мушу сказати, що проживаю я в мікрорайоні Вишків, у приватному секторі. Так як особистого автомобіля не маю, то пересуваюсь громадським транспортом, а інколи ходжу додому пішки. Це допомагає тримати себе у хорошій спортивній формі. Охорони я не маю, дозволу на носіння зброї також.
4. Усім своїм колегам та друзям даю прямий сигнал: якщо щось зі мною станеться – першою адресою куди треба звернутись, в тому числі і правоохоронним органам, до затишного офісу за адресою: м. Луцьк, вул. Кременецька, 38.
5. І насамкінець, моя Вам порада, дорогий Степан Петрович: менше емоцій. Це політика чоловіче, тут і не таке буває. А виборча кампанія ще тільки на старті…
p.s. І ще, раджу трохи ознайомитись з діяльністю та боротьбою Української Повстанської Армії. Свого часу НКВДистам також було не зрозуміло, ну як можуть молоді хлопці та дівчата, здається, у безвихідній ситуації боротися до кінця 50-их років проти величезної тоталітарної машини під назвою СРСР. І підривати себе у криївці, аби не здатися ворогові живим. Головне, робили це вони з усмішкою на вустах, адже сказав Господь: „Ніхто не має більшої любови, ніж той, хто життя своє віддає за своїх друзів” (пор. Йо 15, 13). Я, мушу Вас запевнити, сам з тієї масті… Лякатись, прогинатись та здаватись не буду…
