Все хотів знайти можливість для написання цього матеріалу… Думаю він потрібен і буде цікавим не так для виборців, як для моєї команди та тих, хто вболівав за мене.
Одразу хочу подякувати усім, з ким я працював ці місяці. Ні до кого з членів своєї команди претензій не маю, всі суб’єктивні та об’єктивні фактори нами були своєчасно проаналізовані, тому не були несподіванкою. Ми зробили все, що змогли. І навіть трохи більше) Це стосується як працівників мого виборчого штабу, так і працівників виборчих штабів Об’єднаної опозиції «Батьківщина» та всеукраїнського об’єднання «Свобода». Навіть сказав би, що ми стрибнули вище голови, але треба було ще на сантиметр вище)
За тих обставин, що склались за результатами виборів в одномандатному окрузі №21, переможеним я себе не вважаю. Чому? Тому, що переконаний на всі 100%, мою перемогу банально вкрали. Чи були готові ми до такого? І так, і водночас ні. Напевне у нас дещо не вистачило кадрових, організаційних та фінансових потуг аби забезпечити чесне волевиявлення та захистити результати виборів.
Хотів би зупинитись на деяких аспектах цієї кампанії та певних причинах, які не дозволили здобути кращий результат. Одна з таких причин – масові фальсифікації на користь мого прямого конкурента – Степана Івахіва.
Офіційно рішенням ЦВК зафіксовано, що різниця між результатом переможця та моїм є всього 836 голосів, що складає менше 1% виборців, які взяли участь у виборах. Це домальовані, докуплені та просто вкрадені голоси. Як команда конкурента їх фальшувала?
- Під час самого голосування його васали здійснювали масове споювання населення в обмін на голос за олігарха. Десь вдалося цю справу зупинити, але ж в багатьох випадках ми цього зробити не змогли.
- Нашими спостерігачами були помічені так звані «каруселі». Не у великих масштабах, але були. Я особисто на одній дільниці зафіксував факт передачі сторонніми особами декількох паспортів.
- На декількох дільницях Ратнівського району ми викрили наступну схему: певна особа, так званий «контролер», знаходиться поблизу виборчих урн і перевіряє бюлетені, які деякі виборці ніби навмисне несуть до урни так, щоб добре було видно результат їхнього волевиявлення, та нотує у свій зошит прізвища тих, хто проголосував «правильно». На дільниці в селі Здомишель голова ДВК з переполоху був змушений привселюдно спалити такий зошит, який був, до речі, з логотипом та символікою мого конкурента.
- В останні години голосування команда суперника почала здійснювати масовий довіз та підкуп виборців. За такий правильний та вчасний голос виборця платили 500 гривень.
- Під час самого підрахунку здійснювалось масове псування бюлетенів, в яких виборці віддавали свій голос за мене. Окрім того, на багатьох дільницях під час підрахунку бюлетені знову ж таки з голосом відданим за мене просто клались до купки кандидата підтриманого владою.
- Маю інформацію, що на більшості дільницях, де переміг мій супротивник, голови ДВК отримали винагороду в розмірі 6 000 гривень. І це незалежно від партійності цих голів. Це дозволило мотивувати голів комісій до «правильного підходу» при підрахунку голосів.
Цей список можна продовжувати… Очевидно, такий арсенал протидії опозиційним кандидатам використовували в багатьох округах. Але фіксація цих моментів потрібна, зокрема і для висновків та протидії в майбутньому!
Чи можна було організувати опір таким діям? Очевидно так, і це було зроблено на більшості дільниць. Але, на жаль, не на всіх. Мені не вдалося «накрити» спостерігачами з Луцька усі дільниці, а їх було 249. Звичайно, більшість місцевих членів ДВК та спостерігачів, котрих подала опозиційна команда, сумлінно виконувала свої функції. Проте, аргумент: «Ми тобі хату спалимо» або «Завтра отримаєш за таку то послугу стільки-то тисяч умовних одиниць» також був дієвим для багатьох ніби-опозиціонерів.
Наша команда мала на меті домогтися перерахунку голосів на більше ніж сорока сумнівних дільницях. Окружна виборча комісія дозволила це зробити тільки на одній. Навіть «дивним чином» настійливо рекомендувала зробити перерахунок саме на цій дільниці. Це після того, коли ми подали скаргу у понеділок, а перерахунок був здійснений в четвертій ранку в середу, після того як більше доби приміщення ОВК було під «надійною» охороною працівників МВС і, є підозра, «надійним наглядом» людей з штабу конкурента. Усі інші скарги були відхилені. Суд, який відбувся у Старій Вижівці і був присвячений скандальній дільниці у Любохинах, також закінчився нічим… Що там казати, коли в той же день, коли були подані скарги до ОВК, окремі «наші» члени ДВК подавали звернення, що вони не мають претензій до підрахунку голосів на своїх дільницях. Діяв той же фактор: «добрим словом і пістолетом можна досягнути більшого, ніж просто добрим словом». Бог їм суддя…
Не зважаючи на те, що за підрахунками моєї команди у нас вкрали більше трьох тисяч голосів, варто зазначити ті причини, що завадили отримати відрив у як мінімум 10% і який відповідно гарантував би впевнену перемогу не зважаючи на масштабні фальсифікації.
В окрузі партії, що мене підтримали отримали непоганий результат – 54,58%. ВО «Батьківщина» отримало підтримку 41.69% виборців та ВО «Свобода» отримало підтримку 12.89% виборців. Я ж отримав всього 36.39% голосів, отже 18,19% виборців голосували за іншого кандидата.
Можна кусати собі лікті, проте в душу людині не заглянеш і звинувачувати не будеш. Ну от хотіла людина проголосувати за опозиційну партію та разом з тим – за провладного кандидата, до того ж колишнього регіонала і 100% тушку у майбутньому парламенті. На це була розрахована хвиля чорного піару штабу конкурента, яка йшла під гаслом: «Ігор Гузь хоче аби Юлія Тимошенко сиділа за ґратами!», а натомість реклама конкурента йшла в кольорах і стилі опозиції. Принцип Йозефа Геббельса спрацював: чим більшу неправду ти говориш, тим більше в неї готові повірити люди.
Звичайно, були інші причини. Напевно не до всіх «достукались», хоча вся технологічна справа була зроблена. Виборець читає листа на мою підтримку від Тимошенко, Яценюка та Тягнибока, голосує за опозиційну партію, але все одно підтримує кандидата-регіонала. Але, хіба тільки в моєму окрузі така картина? Округ №215, де переміг Андрій Іллєнко, різниця між партійним результатом та результатом кандидата сягає 15,56%, а в окрузі №223, де по-суті переміг Юрій Левченко, така різниця сягає 20,53% І цей список можна продовжувати…
На жаль, місцеві опозиційні «вожді» виявились нестійкими. Відмовився підтримати опозиційну лінію голова Ковельської районної ради Петро Якубук, який відповідно був виключений з партії «Батьківщина». Група депутатів Волиньради і, що дивно, Луцькради увійшли до депутатських груп «Патріоти Волині», створення яких було ініційоване штабом конкурента. Їх також виключили з партії, проте з їхньою допомогою виборців було дезорієнтовано, ніби конкурент співпрацює і підтриманий «Батьківщиною» і «Фронтом змін».
Також відмовились публічно виступити на мою підтримку ключові політичні фігури міста Ковеля та району. Зокрема, батьківщинівець – Ковельський міський голова Олег Кіндер та фронтовичка – заступник голови Ковельської райради Галина Коляда. Від їхньої публічної позиції багато чого залежало.
Велика кількість сільських голів, що притримуються опозиційних поглядів, ще у серпні були готові мене публічно підтримати та взяти участь в агітаційній кампанії. Проте, вже у вересні таких виявилось тільки чотири. Те саме можна сказати про багатьох лідерів громадських об’єднань та лідерів громадської думки. Наведу Вам випадок, коли для місцевого поета, котрий написав хвалебного вірша на честь мого конкурента, були виділені преміальні в сумі 16 тисяч гривень. Що вже казати про “преміювання” сільських голів…
Запізніла хвиля донесення правди про конкурента стало помилкою мого виборчого штабу. Фактів вистачало: минула партійність (Партія регіонів), ухиляння від сплати податків (офіційно задекларовані статки в розмірі 155 мільйонів гривень, та неофіційні, згідно даних журналу «Кореспондент», оцінені у 312 мільйони доларів), грабування волинських селян (у його власності декілька молокозаводів, проте одні з найнижчих у державі закупівельні ціни на молоко).
Відсутність у виборчому штабі грамотного юриста та аналітика також стало проблемним питанням. Окрім того, активісти, що працювали в «кампанії від дверей до дверей» працювали у якості розповсюджувачів агітаційних матеріалів, але не агітаторів. Вони просто для цього не мали часу, і це теж стало нашим недопрацюванням.
Для мене ключовою проблемою стала відсутність підтримки з боку партії «УДАР». На завершальній стадії переговорного процесу у Києві було прийняте ніби позитивне рішення, але в останній момент все зірвалося. На відміну від тієї ж Рівненщині, де «УДАР» поступився трьома округами. Як результат, партія Віталія Кличка в окрузі отримала підтримку 14,86%, попри те партійний кандидат, що за тиждень до виборів публічно виступив на підтримку мого основного конкурента, отримав всього 2,98% Нагадаю я програв всього 0,84%
Я вже не кажу про кандидата висунутого УНП, котрий отримав всього 1,37% голосів. Десятки депутатів місцевих рад та авторитетних громадських діячів намагались його переконати знятися з виборчих перегонів. Проте, свою чорну справу він зробив, і сам нікому нічого не довів. Хоча, все-таки довів – повну недієздатність своєї політичної структури.
Окремо варто відзначити кандидата, що виконував роль штатного провокатора, – Василя Байцима. Незважаючи на його солідну посаду – заступника Луцького міського голови, цей суб’єкт, що за зраду був виключений з партії «Батьківщина», взяв на себе роботу з поширення чорного піару, що лився на мене з шпальт газет, радіоефірів та телебачення.
На зарплаті в штабі конкурента був помічений ще один «горе-кандидат» – місцевий комуніст-відморозок Олександр Кононович, банду якого патріотична громада Луцька розігнала під час збору коштів для встановлення пам’ятника Сталіну у нашому обласному центрі. Його функція була проста – безпосереднє фізичне донесення «чорної» поліграфічної продукції проти мене по всіх селах округу.
На жаль, окремі редактори місцевих районних видань також зробили свою «чорну справу». Вони не дали мені можливості в останніх номерах районних видань розмістити жодної публікації! Всі площі були надані для передвиборчої агітації мого конкурента. Ось такі журналісти, ось такі захисники свободи слова…
Так само свою роль відіграла і Церква. Не буду тут поширюватись про конфесійність церковних чинів, котрі чіпляли найвищі церковні ордени моєму прямому конкуренту, а для мого очорнення давали викривальні інтерв’ю у місцевих ЗМІ. І, на жаль, армія воцерковлених агітаторів зіграла свою роль.
Так по крупиці і кувалася «перемога» 38 номеру в списку найбагатших українців за даними, згадуваного мною, журналу «Кореспондент». До речі, кому цікаво тут можна глянути посилання на сайт банку Степана Івахіва, де зазначається список підзвітних олігарху бізнес-структур – це і компанія «CDMA Україна», ТМ «WOG», ТМ “КОМО” та ряд інших Цю бізнес-імперію потрібно захищати і найкраще це зробити в українському парламенті.
Наразі варто йти далі і не зупинятись. Я вдячний всім тим 36 306 виборцям, що мене підтримали. Очевидно, що режим Януковича є хворобливою пухлиною на українському тілі, яку треба терміново ліквідувати. Для цього лишається всього два роки, тому закачаємо рукави і стаємо до роботи!
А далі будуть і перемоги, як країни загалом, так і мої особисті.
Ігор Гузь
