Вже довгий час серед опозиційної публіки витають в повітрі розмови про створення широкого протестного руху, адже партії на сьогоднішньому етапі не можуть мобілізувати значної кількості українців на боротьбу з режимом Януковича.
Ці думки рояться в головах різних, але з іншої точки зору однакових, за поглядами людей і усіх їх об’єднує несприйняття тотального наступу на все українське з боку опричників двічі судимого громадянина Януковича. Це і активісти помаранчевої революції, представники молодої інтелігенції, різного роду громадське співтовариство, окремі “буйні” народні депутати і т.д.
Спроби витворення такого руху вже є:
- “Зарваницька група”, яку координує Тарас Стецьків.
- Громадянський рух “Відсіч”, до якого близьким є творець сайту “Майдан” – Михайло Свистович.
- Рух “Опір”, який провадять Андрій Парубій та Андрій Левус.
- “Спільна Справа”, котру координує Олександр Данилюк.
- Знаю, що в середовищі Олеся Донія також є думки стосовно структуризації певного опозиційного середовища.
З моєї точки зору, така суспільна активізація є правильним і корисним напрямком для представників проукраїнського громадсько-політичного табору. Адже, лише ситсемні кроки тисяч людей зможуть звалити сьогоднішній режим. Та й, власне, ми це вже успішно “проходили” шість років тому.
Проте є одна важлива проблема. Якщо таких структур незабаром буде з десяток, то який кофіцієнт корисної дії від цього отримає спільна справа? Свого часу у 2001 році був створений єдиний координуючий центр антикучмістської молоді – Громадський комітет опору “За Правду!”, до керівництва якого належали все ті ж хлопці: Стецьків, Кириленко, Доній, Свистович, Іващишин, тоді ще не скурвлений Тарас Чорновіл, і багато інших авторитетних діячів. Можливо сьогодні вони для когось не є авторитетами, але тоді для більшості моїх друзів та знайомих іншого адекватного кола політиків та громадських діячів не існувало.
Ясно, що то був дещо інший час, адже минуло десятиліття. Зрозуміло, що тоді було УНСО та ще декілька дрібнішіх структур, але саме ГКО “За правду!” став авангардом активної протестної молоді. Неважливо скільки проіснував комітет, але саме ця структура закладала початки “революції” 2004 року.
Думаю, без реального об’єднання усіх цих починань найближчим часом нічого путнього не вийде… Більше того, спостерігаю, як завжди у нас буває, несприйняття одних середовищ іншими, і як результат – поборювання та інформаційні війни.
p.s. Тільки не треба тут писати, що лише національна революція чи збройне повстання змінить ситуацію. Я вже бачив десятки таких говорунів, а революції так і не сталось…
