Розкажу одну історію місцевого розливу! Є в місті Луцьку один депутат міської ради від СПУ. Очолює ряд правозахисних організацій та чи не найбільше апелює до правоохоронних органів стосовно порушення законодавства. Не тут давати йому оцінку в цій діяльності, але факт є факт!
В червні цього року місцева газета реагуючи на звернення жителів одного з будинків стосовно неправомірних дій депутата по встановленню особистих гаражів розміщує скандальний матеріал. Журналіст газети написав з моєї точки зору справедливий репортаж де висвітлив порушення законодавства з боку депутата.
Пройшло півроку і депутат подав в суд на редакцію та журналіста з вимогою компенсувати йому моральну шкоду яку оцінив в 20 тисяч гривень. Йде суд. Очевидно правда на стороні журналістки. Але… Після цього місцева організація – Волинська незалежна медіа-рофспілка видає опус, який подаю дослівно:
“Волинська незалежна медіа-профспілка висловила обурення з приводу дій депутата Луцької міської ради за партійним списком СПУ Миколи Нікітюка, який подав судовий позов проти члена профспілки– журналістки газети “Віче-інформ” Галини Баран, звинувачуючи її у недостовірності поданої інформації щодо незаконного будівництва депутатом гаража (”Депутат міської ради відбирає у людей двір”, “Відомості”, 5 червня 2008 р.).
Не зважаючи на аргументовані докази членів комітету профспілки про дотримання журналісткою всіх етичних та професійних стандартів, Микола Нікітюк вважає, що він має підстави звинувачувати журналістку та вимагати відшкодування моральної шкоди.
Комітет медіа-профспілки вважає дії пана Нікітюка тиском на журналіста, порушенням свободи слова, права громадян на доступ до інформації, і звертаються до всіх медіа Волині, журналістів висловити свою солідарність і засудити такі дії депутата.”
І тут починається дискусія! Дана профспілка вважає тиском на журналіста власне подання до суду. При тому коли я вказую на те, що будь-яка людина має право подати в суд навіть якщо зрозуміло, що вона не права, профспілкові керівники всерівно стоять на тому, що на журналістку тиснуть!
Для мене є очевидним, що сам факт подання до суду не є тиском! Питаю чи є інші прояви тиску? Відповідають, що не має! Переконаний, що вся журналістська братія стане, та й уже встає на захист журналістки. На лице корпоративна солідарність – б’ють наших і треба їх захистити! Тобто такий собі захисний синдром від можливих майбутніх нападок, адже кожен журналіст може стикнутись з тим, що людина буде себе захищати від неправдивої інформації розміщеної в ЗМІ і відповідно подавати позови на отримання відшкодування за моральну шкоду!
Що скажете шановні друзі? Хто правий? Особливо цікавить точка зору професійних журналістів!!!
P.S. Повторюю, що дії депутата з моєї суб’єктивної точки зору є протизаконні!
