Ми всі живемо в інформаційному суспільстві. Я вже давно майже не читаю газет. Для чого? Якщо вся інформація є в мережі Інтернет. Там менше цензури та більше правди.
Щодня я заходжу на усі три наші волинські провідні веб-ресурси. Добре, що їх аж три, адже лише декілька років тому такий ресурс був лише один.
Будучи вже багато років у місцевій «політичній кухні» постійно бачу, як окремі політичні діячі намагаються використати ці веб-ресурси для власної вигоди у боротьбі за блага.
Ось, давайте скажемо деяку правду у вічі про їхніх власників:
- «Волинська правда»: власник – Олексій Шумик, керівник волинського обкому СДПУ(о).
- «Волинські Новини»: власник – Володимир Пащенко, керівник спортивного клубу «Олімпія».
- «Волинський інформаційний портал»: неофіційний власник – Микола Романюк, Луцький міський голова.
Орієнтовний кошторис кожного видання – 15 тис. грн./щомісячно. Це ті кошти, які потрібні на утримання редакції. Інше питання, що в окремих випадках, зокрема під час виборчих кампаній, на такому ресурсі можна непогано заробити.
Так от глянемо останню найжорсткішу розборку між цими інтернет-ресурсами. А вона «проста, як двері».
На «Волинських новинах» виходить серія статей Андрія Лучика – головного редактора газети «Хроніки Любарта», до якої надто близький екс-губернатор Вололодимир Бондар, під назвою «Три «Б» команди Романюка», де, в принципі, в конструктивному руслі автор критикує роботу та стиль керівництва Луцьком новообраного міського голови. Очевидно, саме такі статті варто сприймати як певний тиск з боку Володимира Пащенка (власника ВН), котрий має велике бажання стати членом Виконавчого комітету Луцької міської ради.
Після цього, на «Волинській правді» та ВІПі виходять статті-контрудари, які розбивають як Лучика, звинувачуючи його у всіх смертних гріхах, так і самого Пащенка, висвітлючи його нестримне бажання опинитись у кріслі члена Виконкому та деякі біографічні віхи.
Тобто, певні інфільтровані в політичну сферу діячі мають у руках редакції інтернет-видань та проводять такі собі інтернет-війни, де намагаються вплинути на громадську думку, і, що важливо, абсолютно не рахуючись з думкою колективу тих же редакцій. Той, хто неофіційно спілкується з журналістами даних видань, знає як їм набридли такі розборки і як вони від них втомились. Але дітей годувати ж треба… Тому і працюють, і самі вже стають учасниками цих брудних війн.
А тепер мораль: а читачі цих видань у цьому процесі хто? Тупоголові полудурки, яких сприймають як біомасу і якою хочуть маніпулювати у своїх бізнес інтересах? Просто як юрбу, яка періодично читає ці ресурси бо альтернтиви немає? Очевидно так…
