УЛЯНИКИ: РУЇНА РАКЕТНОГО ЩИТА.
30 липня виповнюється рівно 9 років, як територію колишнього військового гарнізону Ракетних військ стратегічного призначення СССР у лісі під с. Уляники Рожищенського р-ну залишив останній… зек. Так, саме тут керівництво Департаменту виконання покарань вирішило розмістити кілька сотень засуджених, які отримали право “мотати” строк не за ґратами, а в умовах поселення. Зараз про цю неспокійну категорію сусідів у селі згадують із подвійним відчуттям.
Одні, посміхаючись, кажуть, що нащадки “поселенців” уже ходять до школи. Інші шкодують за робочою силою, яка охоче відгукувалася на прохання селян та працювала на полі… Проте не ця обставина стала головним спонукальним моментом авторові цих рядків через 14 років знову навідатися в с. Уляники. На сесії обласної ради 24 липня депутат Ігор Гузь закликав засоби масової інформації побувати в колишньому військовому містечку і пересвідчитися, що продавати комплекс споруд, що розташовуються на 240 га землі та лісу, без аукціону обласна рада не має права. “Це є річ, яку треба негайно присікати”, – наголосив пан Гузь.
І щоб не відкладати справи в довгу шухляду, як тільки депутати завершили голосування, прямую в знайомому напрямку… Спогади не полишають усю дорогу… Коли в 1994 р. Антона Кривицького вибрали Луцьким міським головою, з охороною правопорядку в обласному центрі були великі проблеми. Міліції було мало, бандитів – багато. Наступ криміналітету продовжувався по всіх фронтах, і тому Антон Федорович вирішив діяти нестандартно. Якраз у ліс до с. Уляники командування Національної гвардії передислокувало один зі своїх батальйонів. Підлеглі молодого та енергійного майора Павла Алексієнка мали жити й навчатися в військовому містечку, а патрулювати… Луцьк. Кілька десятків кілометрів дороги, звичайно, було зайвим клопотом, але найбільшою проблемою для гвардійців виявився стан гарнізону. Котельню і більшість господарських споруд до того часу вже було розграбовано. В казармах – жодної вцілілої шибки. Замість підлоги – провалля… Каналізація, водогін, енергопостачання – в аварійному стані.
Павло Алексієнко і Антон Кривицький швидко знайшли спільну мову. І в один із осінніх днів Антон Федорович із кількома працівниками апарату та невеликою групою депутатів і журналістів прибув у с. Уляники. Всі пересвідчилися: тут солдатам служити просто неможливо. А в Луцьку, по вул. Карпенка-Карого, де колись дислокувався стройбат, – теплі й затишні казарми. Проте якась комерційна фірма уже встигла розмістити там своїх швей-мотористок.
Тож після короткої наради Антон Кривицький і Павло Алексієнко очолили колону, що рухалася на Луцьк. Основною “ударною силою” в ній було дві вантажівки з національними гвардійцями. Саме вони згодом візьмуть “під охорону та оборону” стройбатівські казарми, куди переїде решта батальйону. І ще багато років охоронятимуть не лише вулиці обласного центру, а й луцьку мерію…
Володимир ДАНИЛЮК.
Детальніше про минуле, сьогодення та майбуття уляниківських уламків ракетного щита СССР читайте у “Волинській газеті” від 31 липня 2008 р.
На фото автора: тодішній депутат Луцької міської ради Олександр Юрченко (зліва) був у складі делегації, яка визволяла національних гвардійців із уляниківського кошмару; сьогодні у військовому гарнізоні є лише один охоронець, котрий стереже суцільні руїни…
“Волинська газета”
