«Брехня!», – нервово викрикнув Степан Івахів на зустрічі з виборцями в Будинку культури села Смідин Старовижівського району, коли я запитала про його причетність до Партії регіонів, за списками якої він став депутатом Волинської обласної ради.
Кандидат у народні депутати України Степан Івахів, привселюдно звинуватив мене у брехні. Напевне, можна було б промовчати у відповідь на лукаві маневри цього волинського олігарха, який віднедавна перед поліщуками, зокрема жителями Старовижівського району, грає роль мецената і благодійника, «свого хлопця», який може випити хлібної самогоночки і потанцювати з дівчатами.
Можна було б змовчати, якби звинувачення в брехні не стосувалося газети «Волинь», яку люблять, читають і передплачують тисячі волинян. Бо саме в газеті «Волинь» (№1159 від 11 листопада 2010 року) опубліковано список депутатів Волинської обласної ради від Партії регіонів. У першій п’ятірці – Степан Петрович Івахів! Це можна легко перевірити у кожній сільській бібліотеці, де зберігається підшивка «Волині». Недарма ж справедлива і перевірена часом істина – «Рукописи не горять!».
Мої батьки довгий час жили на Львівщині, звідки родом Степан Івахів. Там публічна образа жінки вважається ганьбою. Моя покійна бабуся завжди казала, що брешуть тільки собаки, а люди кажуть неправду.
Лайливе слово, кинуте мені привселюдно, вразило ще й тому, що сьогодні маю такий же громадський статус, як і Степан Івахів, бо є депутатом обласної ради. Однак за два роки, відколи він займає місце у тій частині сесійної зали, що відведена для представників Партії регіонів, не чула жодного його депутатського запиту чи звернення, жодного виступу чи пропозиції. Замість нього часто голосувала його картка. Невже таким чином Степан Петрович уже «готувався» до роботи у Верховній Раді, де такі ж, як він, олігархи, навіть не з’являються у парламентській залі?
Тож при нагоді мені і як депутату обласної ради, і як виборцю Старовижівського району хотілося почути, з якими думками, планами й намірами збирається штурмувати парламент один із найбагатших людей Волині, чому він так несподівано «полюбив» старовижівчан, закидаючи їх в останні кілька місяців щедрими дарунками – від плазмових телевізорів, ноутбуків, енергозбергіючих вікон та дверей до електрочайників, сервізів, рушників, пластмасових відер? Відтак двічі вдалося побувати на його зустрічах із виборцями. І з’ясувала дивну річ: сьогодні Степан Івахів обіцяє людям повернути соціальні пільги, скасувати несправедливу пенсійну реформу і навіть заявляє, що він проти політичних репресій. А тоді, коли представники демократичних фракцій у Волинській обласній раді приймали звернення до Президента України, Верховної Ради, Кабінету міністрів із цих же самих проблем, картка Степана Івахіва голосувала «проти». Тобто так, як і вся фракція Партії регіонів за помахом руки «волинського Чечетова» – голови обласної організації Партії регіонів Олександра Башкаленка! Ну, хіба це не прямий доказ того, що Степан Івахів – регіонал за своєю політичною суттю?
Не скажу нічого поганого про тих депутатів із Партії регіонів, інших політичних сил, які відкрито і чесно тримаються своєї позиції. Бо всі ми різні – за політичними уподобаннями і симпатіями. Щиро шаную Петра Яковича Проня та Віталія Володимировича Карпюка (ПР), Андрія Антоновича Турака та Віктора Анатолійовича Шумського (Народна партія), Раїсу Євгенівну Кучмук («Солідарність жінок України») – так само, як і Анатолія Миколайовича Вітіва та Віталія Анатолійовича Собка (ВО «Свобода»), Сергія Івановича Слабенка та Володимира Навроцького («Наша Україна»), своїх колег-однопартійців та багатьох інших депутатів, які вболівають за волинську громаду. Тож особливо прикро було чути від Степана Івахіва на одній із зустрічей з виборцями зневажливу оцінку роботи обранців обласної ради. Мовляв, вони нічого не роблять, тільки займаються політичними дискусіями.
Не знаю, як Степан Петрович не помітив прийняття самоврядним органом Волині низки програм, спрямованих на підтримку сільськогосподарських товаровиробників, власників індивідуальних селянських господарств, вирішення проблем у галузях культури й освіти, виділення матеріальних допомог соціально незахищеним громадянам, на ліквідацію наслідків пожежі чи стихійного лиха. Хіба це не увага до тих насущних питань життя нашого краю, з якими люди звертаються до нас, депутатів? Та, зрештою, що цей олігарх може знати про людську біду, якщо на 2011 рік як депутат обласної ради зовсім не передбачав здійснювати особистий прийом громадян! Номер його мобільного телефону суворо засекречений навіть для колег-депутатів. І тільки, коли дихнули парламентські вибори, Степан Івахів хутко пустився в мандри поліськими районами Волині, умить одягнув сорочку патріота Волині. Хоча, коли ще було далеко до виборчої кампанії, цей «патріот» проголосував проти виділення коштів на реконструкцію школи у Смідині, не підтримав мій депутатський запит щодо ситуації з боргами молокопереробних підприємств перед селянами – здавачами молока. І зрозуміло – чому: «молочний» бізнес – один із тих видів діяльності, які озолотили Степана Івахіва за рахунок тяжкої селянської праці. Тож до цього псевдопатріота особливо влучно підходять рядки твору Івана Франка: «Твій патріотизм – празнична одежина».
Нині на зустрічах із виборцями він невгамовно повторює, що у Верховній Раді не збирається займатися політикою, хоча навіть простому дядькові на віддаленому поліському хуторі зрозуміло: народний депутат – це якраз політик, бо саме у Верховній Раді здійснюється велика політика держави – міжнародна, економічна, соціальна. Згадаймо хоча б «харківські угоди», пенсійну і податкову реформи, мовний закон. Тож якщо Степан Петрович уже зараз відхрещується від великої державної політики, напевне, краще йому й далі «кувати» свої мільйони подалі від влади, і не мудрствувати лукаво, задурюючи людям голови тим, що ніяк не в’яжеться докупи.
Степан Петрович невтомно тиражує свою маску благодійника і мецената: роздає великі суми грошей на церкви, організовує поїздки до православних святинь. Звісно, в цьому немає нічого поганого, якби список таких добрих справ не оголошувався показово на кожній зустрічі з виборцями в кожному селі. Мовляв, ось скільки і чого я зробив, дав для вас. Тому так і хочеться запитати: «А де ж ти, чоловіче добрий, був рік чи два тому? Чому ж твоя благодійність прокинулася саме перед виборами, коли тобі конче захотілося під купол Верховної Ради, де за влади Януковича статки твоїх побратимів- мільйонерів з Партії регіонів успішно подвоюються?»
Поліщуки – люди дуже добрі і совісні. Тож не раз від бабусь доводилося чути: «Ну як не проголосувати за такого добродійника, який щедро жертвує на сільську церкву?». На це хочу сказати усім волинянам: у кожному храмі стоїть скринька для пожертв, куди кожен кладе стільки грошей, скільки він може дати. Бо для Всевишнього однакову ціну має гривня, яку кладе вдова чи пенсіонер, сирота чи бідак, і тисячі гривень, які жертвує багата людина. Якби Степан Івахів справді був благодійником і меценатом, то не хизувався б своїми пожертвами, а вкинув би мовчки пожертву в церковну скриньку і не влаштовував би передвиборче шоу, спекулюючи на найсвятішому – релігійних почуттях волинян. Бо це справді великий гріх!
І ще одна неправда від Степана Івахіва. Цей кандидат у нардепи стверджує, що перечитав програми багатьох претендентів на парламентський мандат і побачив, що всі вони повторюють одні й ті ж тези. А він, мовляв, пропонує виборцям свої свіжі й оригінальні ідеї. І тут же його помічники роздають людям програму Степана Івахіва під заголовком: «Вірю! Знаю! Зроблю», яка майже дослівно повторює гасло Віктора Ющенка «Вірю! Знаю! Можемо!». А в Ковелі на агітаційному наметі Степана Івахіва великими літерами виписано «Не словом, а ділом!» – теж ющенківське гасло. Виходить, щоб сподобатися виборцям, цей олігарх вдається до хитрих маневрів: йде до парламенту з украденими ідеями та гаслами!
Як на мене, кандидат у народні депутати має бути готовим до публічних дискусій, відкритого спілкування з виборцями, чесних і правдивих відповідей на гострі питання, які хвилюють людей. Коли ж на зустрічі у Смідині зі Степаном Івахівим я спробувала поставити йому кілька питань, сільський голова Олександр Селещук грубо обірвав мене:
- Чого ви сюди прийшли? Це наша зустріч, ви не маєте права задавати тут питання. Хай виступають наші люди.
Дивно, коли ж це я стала чужою для смідинців, про яких писала і за які вболівала і тоді, коли була журналістом районної газети «Сільські новини», і коли стала депутатом обласної ради? Закон забороняє державним службовцям, в тому числі й сільським головам, агітувати за будь-якого кандидата. Олександр Степанович якраз і став організатором зустрічей для Степана Івахіва, який на цій же зустрічі лукаво твердив, що влада не підтримує його. А хіба сільський голова – це не влада? А хіба для Степана Петровича не звозили електорат шкільними автобусами до районного Будинку культури у Старій Вижівці, хіба не влаштовували для нього Дні села навіть за надуманими ювілеями? Не думаю, що тут обійшлося без вказівки районного начальства, бо за спиною відполірованого до блиску (аж очі сліпить!) волинського олігарха проглядається всесильна тінь голови облдержадміністрації Бориса Клімчука. Степан Петрович сам-бо зізнався, що і в обласні депутати пішов із благословення Бориса Петровича, і з фракції Партії регіонів вийшов теж за його згодою. Тож гучне твердження Степана Івахіва «Я в ПР не піду» принаймні мало б звучати інакше: «У ПР не повернусь». Але чи приймуть його колеги-депутати з фракції Партії регіонів в обласній раді назад, якщо Степан Петрович не прослизне до Верховної Ради? Думається, що ні. Бо перекинчики, зрадники -«тушки» не потрібні ніде: ні в опозиції, ні у владі.
Степан Івахів сам відчуває мізерність своїх шансів сховатися за мандатом нардепа, бо чи не кожну зустріч із цільовою аудиторією – сільськими головами, вчителями, підприємцями – закінчує в барі «Шанс» у Старій Вижівці за щедрим застіллям. Напевне, боїться, що на тверезу голову до Верховної Ради старовижічани його не оберуть. Бо не можна починати шлях до парламентаризму із фальші, обману, лукавства.
Валентина Блінова,
депутат обласної ради.
